Веле Штылвелд - Веле Штилвелд та Ігор Сокіл: Сибірські кети прийшли із зірок, Веле Штылвелд

Велеш розумів, що з громилою сперечатися марно.

Його як майже будь-якого журналіста кілька разів були у підворіттях персонаж і кореспонденцій, якщо він затримувався за місцем проведення журналістського розслідування більш ніж на добу після виходу публікації. Або самі антигерої, або їх віддані шістки.

Цього разу, очевидно, він пройшов комусь дорогу і схоже всерйоз.

Хоча сама стаття була науково-популярного змісту, де не було ні політики, ні комерції не просто якихось дешевих, але гучних гешефтів.

Сам він ніколи не брався за подібні замовлення, тому що не любив подібних наслідків. А коли й траплялося брати участь у деяких журналістських розслідуваннях, то він завжди відстоював свою точку зору, відмінну від тих, хто замовляв те чи інше розбирання.

Сам по собі чоловік старий шкарпетки, він повільно пересувався вулицями цього заштатного містечка в Красноярському краї з лише думкою:

Ст північ - це тобі не схід і навіть не Кавказ. Зате тут набагато більше холодного розрахунку. На те він і Північ.

Зрештою машина зупинилася. Він пройшов кроків під конвоєм тісним внутрішнім двором, потім спуск по шести сходах у цокольний поверх у холодну камеру. Тут за гурт збитим дерев'яним столом сидів чоловік у сірому піджаку твідів весь вигляд якого ніби був втіленням сірості.

Побачивши такого опариша відвернешся і відразу забудеш, але заглянув його інші порожні очі, він побачив у них холодну сталеву ненависть.

Потім тіло Вонсатіло пронизало пекельне біль.

- не інакше як електрошокер, - встиг здогадатися, перш ніж знову його свідомість відключилося.

Він не усвідомлював скільки пробув у тключці, зате відразу почув погрозу, що виходила з того ж сірого піджак.

- То про що була стаття?

- Можу тільки вкотре викласти її бриф від мого головного редактора. А більше додати мені нічого.

Так ось у чому тут прикол досі вважалося, що тільки боги відвідували нас у давні часи передусім боги стародавнього Єгипту їх не розумні онуки в давній Месопотамії, але ніхто й ніколи не говорила про те, що зі звкзл до нас прибували цілі давні племена. Такі як кети...Так ось мова кетів не має спорідненості з жодною з відомих мов світу.

До того ж вони не належать монголоїдній расі та за одними ознаками нагадує європейцями за іншими індіанцями.

Це наштовхує на думку, що їхня батьківщина не Сибір. Будь-який антрополог погодиться із цим. Тоді де вона їхнього Ойкумена. Вони прийшли до нас із зірок.

Настала тяжка мовчанка. Нарешті сірий піджак вибухнув тирадою.

І тому твоя писанина не така небезпечна. Зараз ти отримаєш факти. Але попереджаю, якщо вони будуть оприлюднені хоч десь, це буде твоє останнє знання здобуте тобою в житті. Внесіть священний диск.

Крізь затуманену свідомість ніби під гіпнозом Вонс спостерігав сцену крахами зоряного літаючого апарату вона спливала з диска, який просто лежав перед сірим піджаком на столі. Проте істоти, явно перевершували землян технологіях і схожі людей, що обігнали на десятки тисяч земних років, тут на Землі у вигляді катаклізмів поступово втратили колишню свою могутність і змушені були погодитися на відмову від статусу тутешніх земних богів, оскільки впали в первісний стан, в який іноді впадає люди. з інопланетних світів і лише численні обрані жерці зберегли їх справжні знання про далеку прабатьківщину втрачені назавжди оскільки відкрити істину темні часи означало б знайти себе на вірну загибель. Ось чому це скритність, зведена предками кетів в основний життєвий принцип, збереглася в племені до цього дня.

- А тепер пішов геть! -У раптово чисто по-бандитськи вирішив долю журналіста все той же сірий піджак

Вже під вулицею провінційного сибірського містечка Вонс, що продувається крижаним вітром, вирішив усе забути...

- Я ж таки не самогубець, - спробував виправдати він себе і згадав про те, як все починалося...

Кінець