Тата Сван - Два світи, Тата Сван

Тоді ще здавалося, що після двох поранень Діму нарешті комісують. Він навіть вірив у це, бо незадовго до війни пережив обширний інфаркт, про що лікарі військово-лікарської комісії (ВЛК) були чудово обізнані. Але, попри це, його знову визнали "повністю придатним" до служби. Навіть той факт, що на той момент він важив лише сорок сім кілограмів при зрості метр вісімдесят, не вплинув на їхнє рішення.

І ось тепер, сидячи на "нулі", в сирому окопі з калюжами на дні, дивлячись у безкрає зоряне небо, Діма відчув невідворотність свого кінця. Він усвідомив, що незабаром його не стане. Хоча тоді він помилився — його кінець був ще не настільки близьким, як йому здалося.

А в цей самий час, але зовсім в іншому місці, інший Діма — Діма Карпочка — святкував вдало укладену угоду. Незважаючи на війну та комендантську годину, для поважних людей у столиці завжди знаходилися ресторани, де можна було смачно поїсти, випити шампанського і трохи пофліртувати з молоденькою ескортницею, перш ніж відправитися з нею в окремий номер. Цей номер входив до загального переліку послуг, які пропонувалися клієнтам. До того ж, статус топменеджера, пов’язаного з газотранспортною системою України, і численні документи, що супроводжували цей статус, дозволяли Дімі ігнорувати такі «дрібниці», як комендантська година. Номери на його «Лексусі» автоматично захищали його від претензій будь-яких службовців.

Якщо бути до кінця чесним, контракти за цією угодою, а точніше за цілою низкою угод, суть яких полягала в забезпеченні транзиту нафти й газу, що належали Росії, через територію України до Європи, ще не були підписані. Але куратор Діми, який займав одну з найвищих посад, дав зрозуміти, що питання вже узгоджено. І техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), в розробці якого Діма брав безпосередню участь, зіграло далеко не останню роль у прийнятті позитивного рішення.

Саме це ТЕО, а також кілька додаткових послуг, наданих постачальнику під час неформальних переговорів, дозволяли Дімі розраховувати на пристойне грошове винагородження.

Частина грошей вже була отримана, а основний транш очікувався після підписання пакету договорів. Хоча сума і не була настільки значною, щоб претендувати на статус олігарха, вона цілком дозволяла Дімі замислитися про придбання невеликої вілли в Ніцці або Монако. Саме цим питанням — вивченням пропозицій на ринку нерухомості Франції — зараз займалася його дружина Анджела, особисто оглядаючи варіанти на місці.

Щоправда, Діма підозрював, що Анджела поєднує корисне з приємним, подорожуючи Лазурним узбережжям у компанії свого молодого коханця. Втім, це його мало турбувало. Головне, що дружина була надійним бізнес-партнером і допомагала в приховуванні незадекларованих доходів. До того ж і сам Діма не був новачком у таких справах. Йому точно не загрожували питання від ДБР про придбання елітної нерухомості на гроші, зароблені нібито від продажу черешні. Згадавши черговий надзвичайно дурний ляп когось із місцевих чиновників, Діма презирливо фыркнув:

"Ну, якщо не вмієш легалізувати гроші, то звернися до професіоналів. У наш час, коли все можна провести через біткоїни, це взагалі не проблема. Тобі такі схеми зроблять, що не ти державі, а держава залишиться тобі винною".

У будь-якому випадку, Діма не переживав щодо можливих проблем із придбанням вілли десь у Монако. Головне — щоб замовник розрахувався в повному обсязі. А діватися йому, по суті, було нікуди.

Досі транзит російської нафти та газу через територію України здійснювався на основі договорів, підписаних ще до початку війни. Розірвання цих угод могло б призвести до серйозних штрафних санкцій для України. Так, принаймні, стверджували високопосадовці, зацікавлені в продовженні цих контрактів. Проте цього року термін їх дії спливав, і не продовження угод могло б завдати серйозних збитків країні-агресору.

В умовах війни з Росією навряд чи хтось із відповідальних за економіку України наважиться поновити контракти на транзит російських енергоресурсів через українську територію. Однак, як кажуть, якщо дуже хочеться — то можна. І тих, хто бажає заробити на цьому, виявилося чимало. З'явилася схема, за якою через Україну нібито транспортуватиметься не російський, а азербайджанський газ, і не російська, а угорська нафта. При цьому нікого не бентежить, що Азербайджан вже законтрактував увесь видобутий газ на багато років уперед, а Угорщина відкрито визнає, що постачатиме російську нафту. Але формально виглядає, ніби всі правила дотримані, і це дозволяє уникати прямих звинувачень.

За цією схемою Україна могла б заробляти приблизно двісті сорок мільйонів доларів на рік. Однак Росія отримає з цього понад одинадцять мільярдів. За ці гроші вона зможе сформувати, озброїти та оснастити армію зі ста тисяч солдатів. І ця армія стане загрозою для України, приносячи нову кров і страждання. Відповідальні за це такі, як Дмитро Карпочкін. Але їх це не хвилює, бо для таких негідників "гроші понад усе".

Дмитро не мав нічого проти України. Навпаки, він вважав себе патріотом, бо де ще він міг би так комфортно жити й розраховувати на прибуткові схеми? Хіба що в Росії, але там він би швидко втратив усі свої привілеї. У сусідній країні і без нього достатньо «рєшал».

Він бачив своє майбутнє в Україні, вважаючи, що зможе надалі займатися вигідною діяльністю, а згодом, коли ситуація дозволить, переїхати до Європи, щоб спокійно жити там.
 

Мені наснилося:

Дмитро Марченко загине через пів року після описаних подій. До того часу Росія отримає частину коштів за продану нафту і газ і на ці гроші укомплектує, оснастить і озброїть стотисячну армію. Черговий крупнокаліберний снаряд, куплений за ці криваві гроші, повністю зруйнує окоп, в якому перебував Дмитро. Останньою думкою, яка промайнула в його голові, чомусь стало спогад про розповідь, почуту в школі від вчительки літератури. Нібито Гоголь більше за все на світі боявся бути похованим живцем. А коли через багато років відкрили його труну, то вся внутрішня поверхня була глибоко подряпана нігтями покійного. Дмитро помер від задухи, не в змозі вибратися з-під землі. Оскільки вороги просунулися вперед у цьому напрямку, його тіло так і залишилося під завалом. Мати Лена замість повідомлення про загибель сина отримала сухе сповіщення: «Зник безвісти». Вона не стала займатися оформленням виплат за смерть сина. Просто цілий місяць чекала і на щось сподівалася. А потім, одного разу вночі, тихо померла.