Ольга Кост - Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост

- Наче дійсно ластівку зловив у руки, мені залишились лічені кроки до машини. Наберись терпіння.

У відповідь я лиш відчайдушно хлопаю кулаком по його біцепсу.

- Ауч, боляче. Так можу і вронити тебе, і тоді ти боляче приземлишся.

Підтримуючи мене однією рукою, хлопець відчиняє двері в машині.

- Привіт, Наталі. Чудово виглядаєш. – посміхаючись моїй подрузі, хлопець опускає мене на сидіння.

Алекс пристібає мене паском безпеки і, забираючи у мого брата мою сумку, кладе її мені на коліна.

- Будь розумницею у школі. І не треба кидатися пустими погрозами довкола, - заправляючи пасмо волосся мені за вухо, промовляє хлопець. – Ми же всі знаємо, що ти божеволієш від мене. От і намагаєшся привернути мою увагу.

- Та я ненавиджу тебе,- скрізь зуби гарчу я. – Звідки ти взагалі взявся на мою голову.

Я безсило заплющую очі і відкидаюся на сидіння.

- Поїхали вже, Наталі.

- Хорошого дня у школі, ластівко. – Голос хлопця звучить біля мого вуха і його теплі губи легенько торкаються моєї щоки.

Я різко розплющую очі і рукавом тру щоку.

- Це новий вид твого знущання. Фу. Ще підхвачу від тебе якусь заразу.

- Та ладно тобі. Не так давно сама була ініціатором обміну бактеріями. – Закриваючи двері, говорить хлопець з посмішкою на губах.

- Алекс, скільки тобі років? Ти як дитина. Вже не смішно.

Наталі заводить двигун і повільно вирулює з парковки біля дому.

- Побачимось вечері, люба, - у слід кричить мені хлопець.

У відповідь я закочую очі і показую йому середній палець у вікно. До мене долітає відлуння сміху Макса і Алекса.

- Обмін бактеріями? Ліві, я пропустила щось цікаве? Так і знала, що потрібно було зайти.

- Цей недоумок їв пластівці з моєї тарілки, а я, забувши про це,  доїла їх тою ж ложкою. От він і тішиться. Наче дорослий хлопець вже, а поводить себе як дитина.

- Ти просто йому подобаєшся, Ліві.

- Не мели дурниць, Нат. - закочуючи очі, промовляю я.

- Я же не кажу про те, що він подобається тобі. Хоча так воно і є.

Побачивши мій погляд, подруга сміється.

- Обманюй себе скільки завгодно, але та ваша хімія відчувається. Не треба на мене так дивитися. Я нікуди не зникну і не запалаю, - губи Нат розтягуються у посмішці.

Нат наділена витонченою красою. Ми різні майже у всьому. Моє волосся темно-каштанове, її – світло-русняве, мої очі світло-зелені, її – глибокі сині, мій  ніс – тонкий курносий, її – прямий, мої губи – пухкі, її – теж, але в неї вони як у ляльки. Фігура в неї тоненька, як тростинка, а мені скинути би парочку кілограм. Ні, я не товста, мені би просто підкачатися, зате в мене розмір грудей більший. Хоч в чомусь я її обігнала. І в стилі одягу ми різні, я обираю оверсайз, а вона все по фігурі. Можливо саме через одяг і мої округлі щічки всі вважають мене трохи пухкою.

- До речі, ти йдеш на побачення завтра з Томом? Ти дала вже відповідь?

- Не знаю, Нат. Том – симпатичний хлопець, але мене ніяк до нього не тягне.

- Звісно не тягне. Але ти можеш просто розвіятися, - знизуючи плечима, пропонує подруга.

- Я обіцяю подумати, відповідь я повинна дати до вечора.

- Прислухайся до мене, а там диви Алекс приревнує і щось у вас зрушиться.

- Нат, вже не смішно. Ти знаєш моє відношення до нього. Він несерйозний, егоїстичний, самозакоханий хлопець, его якого не поміститься у межі всього нашого містечка.

- Він зовсім не такий, Ліві. Просто з точністю та навпаки. Ти щось взагалі в людях розумієш? І якщо би він був саме таким, як ти описуєш, то навряд чи твій брат би з ним дружив. Бо Макс такий добрий, чуйний, а посмішка яка в нього, а яке тіло.

- Мене зараз знудить. Це ж мій брат. Раз ти така прониклива особа чого не запросиш його на побачення?

- Ти що, я же дівчина. Я ніколи перша не запрошу хлопця на побачення. Залицяльників мені вистачає, оберу когось за потреби.

Нат зупиняє машину на найдальшому місці на парковці, от вони наслідки запізнення. Ще й перший урок у містера Брукса, а він ненавидить запізнення і нас з Нат також. Дивлюсь на свій ручний годинник, його мені подарував Макс на минуле день народження. До початку уроку 5 хвилин.

- Наталі, побігли. Ми ще можемо встигнути і врятувати себе від додаткових завдань.

І о чудо. Ми влітаємо у кабінет разом з дзвоником всі почервонілі і зі збитим диханням. Але вчитель вже в класі, тихенько займаємо свої місця. Містер Брукс лиш невдоволено поглядає на нас і розпочинає урок. Ми з Нат посміхаємося одна одній. Встигли.

- Домашнє завдання написано на дошці, урок закінчено.

Починаю збирати свої речі і ми швидко та тихо прямуємо до дверей.

- Олівія Джонс та Наталі Мартін затримайтесь на декілька хвилин. Раз ви все так встигаєте прямо таки в останню хвилину - є для вас додаткове завдання, мені на наш завтрашній урок потрібно щоб ви зробили кожна по доповіді. Це ж не буде проблемою для вас?