Софія Кривцова - На крилах кохання, Софія Кривцова

Стукаю у кабінет та повільно заходю,бачу Тетяну Петрівна яка була розлючена,вона подивилася на мене злим поглядом.

-Де ти була Софія? Чому запізнилась? Сурово запитала Тетяна Петрівна.

-Вибачте,такого більше не буде. Промовила я червоніючи від сорому.

-Сідай,але щоб більше ти не запізнювалась ні на хвилину.

Спокійно видихаю та прямую сідати на своє місце,я завжди сиділа за 2 партою. Сівши починаю слухати вчительку і записувати в зошит приклади. 

Після всіх пар я почала збиратися їхати додому,але думки про Артема мене не покидали,я задавалась питанням. Як поганий,невихований Артем міг піти навчатися в такому універсететі? З цими думками я вийшла на вулицю,там на мене чекала Аліна.

-Оце сьогодні Тетяна Петрівна була розлючена тиб бачила її очі. Сказала Аліна і засміялась.

-Так,але якби я не врізалась в Артема яб не запізнилась. Сказала я.

-Доречі,цей Артем .такий гарний тим паче ви знайомі і як він іще не твій хлопець? Сказала Аліна.

-Він мене не цікавить,ти можеш забрати його собі він як раз тобі пара. Сказала я і відвела від неї погляд.

-Ой,ой я просто сказала а ти вже починаєш,тим паче не пара він мені,він більше тобі підходить. Сказала Аліна.

Я тихо засміялась.

Раптом я ззаду побачила Артема,він говорив зі своїми друзями.

Аліна побачила його і крикнула.

-Артем! Йди сюди. 

Я починаю червоніти та розумію що зараз він підійде сюди,серце б'ється в шаленому ритмі.

Артем бачить нас,прощається зі своїми друзями і підходить до нас.

-Привіт,я Аліна ви з Софією знайомі? Запитала Аліна.

-Привіт,так ми знайомі. Промовив Артем і поглянув на мене.

Його очі сяяли,у темряві було відчуття що вони світяться,я відвела від нього погляд.

-Добре мені треба вже йти,бувай Софія.

Я обійняла Аліну і вона пішла до дому. Ми з Артемом залишились на одинці.

-Софія,ти не проти пройтись поговорити? Запитав Артем не відриваючи від мене погляду.

-Так добре ходімо! Сказала я і ми пішли у парк.

Темні вулиці додавали атмосфери,і поруч з Артемом я відчувала себе в безпеці.

-Як ти так зміг навчатися в такому універсететі? Тиж навчався на двійки? Запитала я дивившись під ноги.

-Ну це було не легко,але я впорався і зараз у мене відмінне навчання. Сказав Артем і поглянув на мене. 

-Ми з тобою так давно не бачились ти змінився в кращю сторону, ти молодець. Сказала я і подивилась на Артема.

Насправді Артем подобався мені ще з 8 класу,він здавався мене особливим він не був схожий на інших моїх однокласників гарний,стильний,і сильний. Але він мене не помічав навіть знущався,але я продовжувала кохати його і вірити в краще.

-Добре,мені вже треба їхати до дому. Сказала я.

-Якщо хочеш я можу тебе завести,я на авто. Промовив Артем

-Справді? Але мені якось не зручно. Сказала я червоніючи.

-Ну тоді ходімо,я завезу тебе.

Я попрямувала за Артемом,дійшовши до машини він відкрив мені двері і я сіла. Артем сів за кермо і сказав.

-Диктуй адрес.

Я сказала адрес і ми поїхали. Цей час я дивилась то у вікно то на Артема. У думках прокручувались всі сьогоднішні події. Доїхавши Артем зупинився у мого підїзда,і я промовила.

-Добре Дякую що підвіз мене,бувай до завтра.

Я вже хотіла вийти але Артем взяв мене за руку,я обернулась і нащі погляди зустрілись.