S Batura - Гнилоби, S Batura

II

Пивзавод імені Карла Генріха Шульца розкинувся на площі три з половиною гектари та вражав киян масштабами цегляного будівництва кінця ХІХ століття. Адміністративні будівлі, гуртожитки та виробничі цехи триповерхової постави складали враження, що власники грандіозних споруд хотіли напоїти всіх і кожного пивом. 

Роман був одним зі співробітників пивзаводу, досить цінним технологом. До його обов'язків належало контролювати процеси обробки солоду, затирання сусла, бродіння та фільтрації пива. Начальник середньої ланки часто походжав серед великих чанів, щось нюхав, перебирав і куштував. 

— Це треба замінити, пахне неприємно! — іноді суворо вимагав він позбутися поганого хмелю. — А тут явно забагато дріжджів. 

Чоловік кривився від неякісного сусла. 

— Ви хочете, щоб кияни плювалися від нашого пива і віддавали перевагу конкурентам? — часом лунало неприємне запитання для нижчих рангом співробітників та незаперечне: — Якщо начальство скуштує, усіх проженуть геть. 

Роман справді був дуже відповідальним чоловіком й ставився до роботи, як до власної справи. І за це його заохочували директори. Врешті він був настільки мотивований, що навіть павуки тремтіли по закутках. 

Так чи інакше, але діти місцевої прибиральниці Тетяни до павуків жодного стосунку не мали, і тим більше не були співробітниками пивзаводу, тому їм було байдуже, що про них подумає якийсь технолог. 

— Не доженеш! Не доженеш! — дзвінко розривав дитячий голосочок простір зали з чанами, де варилося сусло. 

— Не доженеш! Не доженеш! Ха-ха-ха! — реготала Маринка, час від часу визираючи з-за нержавіючих громадин. 

Проте тямущий Микита знаходив можливість обхитрувати молодшу сестру, щоб заловити її у несподіваному місці. 

Саме за таким балаганом застав дітлахів Роман. 

— Що коїться? — гучно вигукнув він, чим змусив пустунів притихнути та сховатися. — Хто розкидав хміль? 

Чоловік нахмурився. 

Тим часом допитлива Маринка не стрималася і виглянула з-за стовпа. 

— Підійди! — суворо сказав технолог. 

Але брат не дав сестрі рушити з місця, встигнувши схопити її за руку. 

— Стій, — на вухо прошепотів хлопчик і додав: — Не ходи, цей дядько надто злий, покарає. Треба потихеньку втекти. 

Він став задкувати. 

— Де черговий зміни? — закрутив головою Роман. — Негайно до мене! 

На крик з’явилася людина в білому халаті й замимрила: 

— Я… Я тут. 

Сусловар нарешті помітив розкиданий на підлозі хміль і почав його судомно збирати. 

— Чиї діти в цеху? — застрибав голос технолога по високих стінах заводського приміщення. — Бракувало, щоб вони поламали тут щось або покалічилися. 

— Це нашої нової прибиральниці, — пролунала негайна відповідь. 

— І де вона? Зараз же зроблю догану, це ж не дитячий садок. Хіба можна влаштовувати забіги в такому місці? — на останніх словах став сповільнювати промову чоловік. 

Причиною тому стала така картинка: з підсобного приміщення вийшла струнка брюнетка в охайному сарафанчику поверх білої сорочки й, перш ніж взятися до роботи, почала в'язати хустинку на голові. Акуратний носик, рожеві щічки та живі оченята енергійної прибиральниці за тридцять так і вразили Романа. 

Типовий кар'єрист ніколи не віддавав переваги стосункам із жінками. Робота була для нього єдиною нареченою, і це заважало знайти собі другу половинку. Самотній чоловік рано поховав матір, батька взагалі не знав і ось уже кілька років поспіль жив сам у трикімнатній квартирі на вулиці Володимирській. 

— Хоча… — вражено прошепотів він. 

І подумки додав: «Для дітей такої красуні можна зробити виняток». 

Збоку було помітно, що чоловік втратив величну поставу і, здавалося, трохи поплив, наче підігріте масло. 

— Вітаю, — несміливо звернулася Тетяна до начальника, який своєю дурною поставою здивованого гусака у відповідь безмовно заворушив губами. 

Суворий вираз обличчя давно покинув Романа і ця обставина сподобалася двом непосидючим дітлахам і, звісно ж, сусловару, що повзав рачки по підлозі. 

— Я, я… Дитячий садок, це… Подобається, просто не можу. 

Жінка, навпаки, якраз перестала зав'язувати хустку на голові й доброзичливо посміхнулася, чим ще більше зігнула і так горбатого гусака. 

— А що сталося з хмелем? — стурбувалася вона. — Припиніть прибиратися! 

Тетяна миттю підскочила до співробітника на підлозі. 

— Це ж моя робота. 

— Це я розсипав, тож мушу навести лад, — раптом забувся про свій статус технолог і кинувся наповнювати кошик. 

Трійця на підлозі, й тим більше нещодавно сердитий дядько рачки, геть розслабили дітлахів, і біганина навколо чанів відновилася. 

Звісно, найшвидшою виявилася прекрасна Тетяна, якій не вперше було зводити чоловіків з розуму. Проте перебірливість і скромність лише одного разу дозволили їй підпустити до себе шанувальника, котрий виявився дуже наполегливим. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍