Кілі Каель - Принади життя чорної відьми, Кілі Каель

Якби вона була простою смертною, жодних змін би не помітила, і вже точно часу, що зупинився. Саме так з'являлася Смерть, приходячи на поклик душі, що відлітає. І щоразу вона мала саме такий вигляд, якою уявляв її померлий. Іноді старою з косою, дитиною, нареченою або прекрасною дівою, а сьогодні... великим рожевим пуделем із величезним блакитним бантом.

- Каліста… - роздратовано шипіла Смерть, струснувши кучерявими вушками.

- Давно не бачилися, - підморгнула відьма, широко посміхаючись. - Як справи? У відпустку не тягне? Тобі не завадило б – виглядаєш хворобливо.

- Коли ти помреш, а я прийду забирати твою душу, обов'язково відчую себе краще.

- О, бачу, ти теж сумувала за мною.

- Безперечно, - видавила Смерть, оскалившись гострими іклами і оглядаючись. – Чому щоразу саме я мушу прибирати за тобою?!

- Думаю, це доля. Або, я справді подобаюсь тобі. Ну, давай, скажи, що сумувала.

- Тільки через мій труп, - фиркнула Жнець Душ, очі якої потемніли від злості. Але відьма знала, що ці почуття викликала не вона. Смерть була дуже спокійною і інфантильною, і рідко можна було прочитати на її обличчі хоч натяк на емоцію. Але ця чиста злість - заслуга чоловіка, що вкрав у неї щось дуже важливе ... щось, що робило її матеріальною і давало можливість відчувати навколишній світ, мати тіло, і не бути лише духом, що не відкидає навіть тіні.

А тіні все ще не було, хоча з їхньої останньої зустрічі минуло кілька десятиліть.

- Ти знову посміла позбавити мене помічника.

- У тебе їх і так багато, одна душа нічого не змінить.

- То ти вирішила її врятувати? Змінюєш спеціалізацію?

- Для чорної відьми це схоже на образу. Не намагайся, тобі не вдасться зіпсувати мою репутацію.

- То де душа дівчини?

- Вже йдеш? – посміхнулася відьма, кинувши скляну кульку над головою пуделя і змусивши розлютовану Смерть підстрибнути та зловити сферу зубами.

- Ти пофалкуєш про це, - гаркнув пудель зі сферою в зубах і розчинився в повітрі.

- Колись вона помститься за кожне глузування, - каркнув ворон, насупившись.

- Може бути. Але це буде не скоро. І потім, мені здається, я справді їй подобаюся, – безтурботно знизавши плечима, усміхнулася Каліста. І, можливо, не так сильно вона помилялася, адже було дещо, що об'єднувало таких різних істот світу безсмертних – вони обидві втратили своє справжнє тіло.

- Не сподівайся. Вона з такою ж насолодою забере твою душу, - продовжував обурюватися Ворон. - І вона все ще злиться.

- Ти теж помітив, - зітхнула відьма. - Хотіла б я знати, хто зміг обікрасти і обвести навколо пальця саму Смерть, та ще й ховатися від неї так довго.

- Говорять, він безсмертний.

- Що ж, це все ще не наша справа, тож, мабуть, варто зайнятися своїм.

Дзвінко хлопнувши в долоні, відьма вирішила озирнутися, заглядаючи за прилавок і розглядаючи товари в лавці. Тут були всілякі лосьйони, гелі, мила, масла для ванн, шампуні та інша косметика, яку виготовляло сімейство Рейно. Порившись у пам'яті дівчини, вона побачила картинки, на яких Хлоя з рідними вирізали фігурки зі шматків мила, розливали в баночки гелі, варили трави для шампунів і були раді кожному покупцю.

Виручка з касового апарату не дуже порадувала, але Каліста мала намір це змінити, переобладнати магазинчик і внести корективи до складу кожного продукту в цій крамниці.

За прилавком знаходилися непримітні двері, які вели всередину будинку. Уздовж коридором розташовувалися двері до кімнат: вітальні, кухні, комори та майстерні. Вітальня була не надто простора, але саме її Каліста вирішила переобладнати у свій «робочий кабінет». З кухні відкривався чудовий вид на квітник та сад, у якому сімейство вирощувало трави. Кладова була завалена матеріалами для виготовлення косметики та добре висушеними пучками трав, акуратно складеними та добре зібраними. Майстерня виявилася найбільш просторою та освітленою кімнатою, з розставленими столами, захаращеними полицями, з купою брусків мила, коробочок, мотузок, квітів та інших речей, необхідних у роботі. А просторий підвал, що знаходиться прямо під кімнатою, викликав щире захоплення у чарівниці: що завгодно можна сховати… чи кого завгодно.

Піднявшись на другий поверх, вона оглядала спальні, які спливали в пам'яті Хлої картинками, де веселилася дівчина зі своїм братом, а батьки читали на ніч казки. Хлої було важко перебувати тут.

Каліста зітхнула з полегшенням, знаючи, що це тепер її новий будинок, і відьмі він страшенно подобався.

Засмучувала відсутність нормального туалету і душу, телевізора та інтернету, настільки звичних Калісті. Припиняючи портал, відьма знала, що не отримає стільки ж зручностей та розваг, як на Землі, але в цьому вимірі хоча б не лютують безсмертні, а відьом не відловлюють для дослідів.

Життя на Землі стало небезпечним навіть для чорної відьми і Каліста вирішила перечекати бурю тут, у досить великому, за мірками цього світу, місті Алорін, столиці країни Сейнор. І хоча привносити в цей світ нічого не дозволялося, а винаходити новинки Каліста не збиралася, вона все ж таки хитро посміхнулася - адже ніхто не скасовував чаклунство, а магією цей вимір був просто переповнений. Тут не влаштовували гоніння на відьом, їхніми послугами користувалися, а знайомством іноді пишалися. Але саме чорних відьом недолюблювали та уникали, намагаючись обминати десятою дорогою, а іноді й відкрито зневажали. Воно й не дивно – всі знали, якими почуттями та справами живиться їхня сила. Тож відкрито практикувати Каліста не збиралася.

Радіючи всьому побаченому, вона все більше переконувалася, що вірно обрала світ для спокійного життя та тіло для душі. Це місце було ідеальним прикриттям її відьомської практики, що не привертало зайвої уваги, і не вказувало на темний бік сили. А нове тіло тішило. Родичів у місті дівчина не мала, а для друзів їй просто не вистачало часу, не кажучи вже про те, що Хлоя була замкненою і нетовариською людиною. І подумки, відьма подякувала за це. Їй не хотілося нікого знищувати, у разі настирливої ​​уваги або виникнення будь-яких підозр. Хоча з боргами доведеться таки розібратися. Відьма не збиралася втрачати це місце.