Камі Мир - Няня для дракончиків. Мільярдерів приборкувати не вмію!, Камі Мир

Навіть якщо заплющити очі на моє походження, у мене все ще залишається проблема з відсутністю досвіду. Без досвіду працювати не беруть, а якщо роботу не беруть, то й досвіду немає звідки взятися. Виходить якесь замкнене коло, з якими стикаються навіть більшість молодих звіроморфів. Напевно, все ж таки не варто звинувачувати своїх предків за спроби зберегти чистоту крові. У якомусь сенсі навіть добре, що я людина, тому що мені не потрібно мучитися через інстинкти, стримати які не в моїх силах. І щомісяця страждати через тічку не потрібно... У мене, звичайно, є місячні, але вже краще проживати менструальний цикл, ніж естральний.

Поки я перетинала площу з фонтаном, на моєму обличчі мимоволі з'явилася посмішка. Навколо фонтану гралися діти-звірята, що весело хлюпалися у воді. Врешті-решт діти незалежно від виду залишаються дітьми та потребують турботи.

Поруч із ними були дорослі, які дозволили собі на мить перетворитися на маленьких звірят, сміялися і грали разом із дітьми. На одній з лав сидів літній чоловік з оленячими рогами та бородою, він повільно перегортав сторінки газети, задумливо чухаючи вухо. Ця сцена, така спокійна і життєрадісна, ненадовго змусила мене забути про свої турботи.

Місто ніби намагалося мене заспокоїти своїм ритмом, але я не могла позбутися гнітючого почуття всередині. Згадуючи яскраве оголошення про пошук няні, яке побачила зовсім недавно, я відчула легку тривогу, змішану з надією. Можливо, саме цей дивний, на перший погляд, шанс виявиться тим самим позитивним досвідом?

Подумавши трохи про те оголошення, я швидко відмахнулася від цієї думки. Звичайно, привабливо уявити, що в мене може бути хоч якийсь шанс, але… я ж людина. Та і яка з мене нянька, якщо я навіть не можу знайти роботу зі своєї спеціальності? Практичного досвіду в мене нуль, та й саме оголошення, якщо чесно, виглядає підозріло. Ну, який мільярдер шукатиме няню для дітей через вуличні оголошення? Це точно якесь шахрайство або чийсь невдалий жарт.

Я постаралася не зациклюватися на цьому і прискорила крок, прямуючи до будинку. Вулиці почали ставати все тихішими й спокійнішими в міру того, як я йшла від центру міста. За деякий час я дійшла до свого району. Тут усе було по-домашньому, трохи старомодно: старі кам'яні будинки з фарбою, що облупилася, зарослі палісадники та вузькі вулички, якими рідко проїжджали машини.

Мій будинок стояв у самому кінці вулиці, такий який невеликий і явно бачив найкращі часи. Фарба на стінах давно потьмяніла, а дах потребував ремонту, але для мене це місце завжди залишалося затишним та рідним. На ґанку я помітила маму, яка поливала квіти в горщиках, акуратно розставлених на підвіконнях. Тато, як завжди, сидів на сходах із газетою в руках, а трохи далі, на старій гойдалці, розгойдувалася моя молодша сестра.

– Камеліє, ти вже повернулася! – мама, побачивши мене, відразу посміхнулася. – Як все пройшло?

– Нічого особливого, – намагаючись приховати розчарування, я знизала плечима і насилу видавила усмішку.

– Ну нічого, колись точно знайдеться щось слушне, – підбадьорив мене тато, відриваючись від читання і ласкаво дивлячись на мене з-під окулярів.

Сестра, яка цього року пішла до десятого класу, підстрибнула з гойдалки та підбігла до мене.

– Камеліє, у нас такий класний новий учитель з математики! Треба було тобі в нашій школі спробувати, там би тебе точно взяли на роботу! – захоплено почала вона, але, помітивши мій вираз обличчя, відразу принишкла. – Вибач, я не подумала…

– Все гаразд, – я обняла її, намагаючись приховати свій смуток. – Ходімо краще всередину, бо я втомилася і зголодніла.

Всі разом ми увійшли до будинку, і, всупереч всім мої тривоги, я відчула полегшення. Бути вдома серед своєї сім'ї завжди було для мене найбільшою втіхою, навіть якщо все інше не складалося так, як хотілося б.

Увійшовши до будинку, я відразу відчула знайомий приємний аромат – мама готувала щось смачне, і запах спецій поєднувався з легким ароматом лаванди, який завжди був у нашому будинку. Це був аромат її працьовитості та турботи. Лаванду вона успішно вирощувала стільки, скільки я себе знаю, й використовувала майже усюди, де тільки було можна і не можна.

Мама ніколи не сиділа без діла. Крім того, що вона вела домашнє господарство та готувала на всю сім'ю, вона в'язала речі на замовлення. Її светри, шарфи та шкарпетки мали популярність в нашому районі, і навіть за його межами. Особливо цінувалися її вміння робити гарні візерунки та використовувати рідкісні якісні матеріали власного виробництва. Іноді їй доводилося сидіти допізна, щоб встигнути закінчити чергове замовлення, але вона ніколи не скаржилася. Для неї це було не просто заробітком, а й справою, яку вона любила і в яку вкладала душу.

Батько теж не залишався осторонь, хоча робота була набагато важча. Після того, як його основне місце роботи закрилося кілька років тому, він перебивався випадковими підробітками. Найчастіше його можна було зустріти на складі або в порту, де він працював вантажником. Робота фізично виснажлива, але батько завжди намагався виглядати бадьоро і не показувати втоми. Іноді він також брав замовлення на миття килимів у сусідів та знайомих. Ми з сестрою часто бачили, як він стояв на задньому дворі, розклавши старий килим на спеціально зроблених дерев'яних підставках, і скрупульозно його чистив, використовуючи давні, але надійні методи.

Я знала, що і мамі, і батькові дуже важко, але вони ніколи не скаржилися. Вони робили все можливе, щоб ми з сестрою нічого не потребували, щоб у нас була можливість вчитися і жити, наскільки це можливо, нормальним життям. І хоча я відчувала себе безпорадною, не вносячи значних регулярних внесків у бюджет сім'ї, їхня любов і підтримка завжди давали мені сили не здаватися.

Ми зібралися за столом, і, як зазвичай, розмовляли про повсякденні речі – про шкільні новини сестри, про те, як мама здала чергове замовлення, і про те, скільки коробок батько перемістив сьогодні. У цій затишній атмосфері я на мить забула про всі свої турботи. Я знала, що заради них не можу дозволити собі опустити руки.