Валерій СЛОБОДА - Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА

ЧОТИРИ РАКЕТИ 

Ох війна, війна… Як кардинально вона змінює людей, щоб ви знали. Усі ті, хто до війни біля бару рвали на собі майку, били пустою пляшкою себе по аналогічній голові і горлопанили «всєх порву», зникли. Хтось надів спідницю і виїхав за кордон, хтось закрився в хаті, боячись, щоб, крий Боже, якась повістка з військкомату рикошетом не зачепила його найдорожчу душу. А ті всі тихі, які боялися, щоб їх не «порвали» біля бару, тому туди й не ходили, мовчки взяли свої клунки і пішли добровольцями на фронт. 
Я хоч і призивного ще віку, але, чесно скажу, сам на війну не рвався, бо ж до мене поз’їжджалися діти, внуки, і комусь потрібно було всіх цих «біженців» забезпечувати необхідним.  
Про війну всі ми, звісно, читали і бачили по телику, тому приблизно уяву мали, що таке бомби чи ракети. І в ту мить, коли за кимось протяг зачиняв двері, то як і належить звучала команда: «Лягай!» і всі падали, хто де стояв. Ось одного такого, темного вечора, бо комендантська година гасила все, що горить, сиділи ми мовчки в хаті. Чому мовчки? Тому що прийшла «есемеска»: «Повітряна тривога по всій Україні», – і ми прислухалися чи не летить, бо були твердо впевненні, що путін, курва, цілить прямо в нашу хату. Тиша мертва. Мух, звісно, ще не було, але ми чули, як вони сплять. І раптом, БУМ! Аж хату трусонуло. 
Серце завмерло і гупнуло в п’яту, а інстинкт збереження проснувся і заверещав: «Спасайся сам, як можеш!». «Хутко всі в підвал!» — дав я команду на правах старішого. Мої діти похапали своїх дітей, жінки, як і належить у таких випадках, завили (сусіди подумали, що в Рокитному ввімкнули сирену, тому не зважили) і на кухню під підлогу, там є підвал. Бум! Ще одна ракета впала. 
В паніці хтось зачепився за щось спідницею, хтось гримнувся лобом у бельок, бо стеля в підвалі не висока, такий хаос створили що й ну. Тільки я, як людина, що колись служила в армії і чітко знає всі інструкції в таких випадках, швидше всіх послизнувся, і з’їхав куприком по східцях. Поки сиділи в підвалі то ще два рази «бумнуло», і всі ще раз собі нагадали, як звати Бога, і що в нього була мати. 
А я сиджу і думаю: «Ну який же той путін телепень, щоб на якесь задрипане село аж чотири багатомільйонні ракети потратити». Далі було тихо аж до ранку. Аж до ранку ми просиділи в підвалі, боячись висунути носа, а як тільки розвидніло я миттю вискочив побачити чи немає поряд руїн. 
Дивлюся, а в сусіда на задвірку… лежить чотири ракети класу «сосна». Він, падлюка, скористався комендантською годиною і поцупив у лісі чотири колодки, які вчора ввечері скинув з підводи. Тьху, хай йому грець.