Олександра Мороз - Поні на балконі, Олександра Мороз

Коли Яся відкрила очі,  то, раптом, побачила перед себе велике зелене поле з доріжками, а на ньому, усюди, куди не глянь, видко було коней! Вони бігали то там, то тут, стрибали через перешкоди, ходили по колу з тренерами. Ось зовсім поруч Ясі поважно  процокав величезний сірий кінь. Наїздник, що сидів на рисакові, трохи сповільнив коня біля Ясі, помахав їй капелюшком, а тоді поїхав собі далі. Дівчинка була вражена побаченим. 

– Дивись, Ясю, а це хто там? – Мама легенько доторкнулася до плеча доньки і вказала пальцем на дві фігури, що прямували з середини поля просто до Ясі та її батьків.

– Ой, – зойкнула дівчинка. – Це ж справжній поні! Мамо, Тату, це ж поні?! 

– Так, дівчинко. Так! – усміхнулися у відповідь батьки.

Тим часом, дві фігури наблизилися до сім'ї. Приязна жіночка, що вела за вуздечку поні з шоколадною шорсткою та світлою гривою, привіталася перша.

– Доброго дня! Мене звати Олена, а це – Веселка, – погладила жіночка гладеньку шоколадну щоку поні. Веселка, натомість, весело труснула вухами та хвостом. 

– Ясю, ти хочеш поїздити верхи? – запитала пані Олена.

Дівчинка тільки приголомшено кивнула головою у відповідь. Невдовзі, з допомогою Тата, Яся вже зручно вмостилася у сідлі на спині Веселки і міцно обхопила ручками її гриву, заплетену в косички. Пані Олена йшла попереду і вела за вуздечку поні. Мама і Тато йшли поруч з двох боків від поні та Ясі, що вперше в житті сиділа верхи. За годину, пані Олена разом із Веселкою показали Ясі та її батькам усі будівлі іподрому. Жіночка розповіла, що слово “іподром” перекладається з давньо-грецької як “місце для бігу коней”, і що тут проходять спортивні змагання. Від пані Олени Яся та її батьки дізналися, також, про зайняття та лікувальну терапію для діток і дорослих. І про те, як коники своїм товариством допомагають людям відновлювати сили, ставати на ноги після тяжких травм. А ще, Яся дізналася, що багато діток займаються, також, із Веселкою, по буднях після дитячого садка чи школи. Почувши це, дівчинка з такою надією в очах подивилася на батьків, що вони ледве стрималися, щоб не розказати їй свої наміри. Натомість, вони лагідно посміхнулися і кивнули доньці, мовляв: "Зрозуміли. Дивись, що буде далі". 

У кінці екскурсії іподромом, пані Олена й Веселка відвели гостей у стайню. Там, Яся і батьки побачили дім Веселки, її друзів, теж поні: Шоколадку, Лускунчика та Джека. Пані Олена подала Ясі, Мамі і Татові скибочки яблук, і вони змогли пригостити усіх коників смаколиками. Яся – пригостила навіть двічі і змогла погладити кожного з них, окрім Джека. Цей поні був норовливіший за інших, – його зміг пригостити лише Тато. Але Яся і без того була дуже щасливою. Вона подякувала пані Олені за екскурсію, а жіночка запросила її частіше приходити в гості.

Наостанок, батьки відвели Ясю у кафе біля іподрому. Усі разом вони поласували тортиком, смачним соком і придбали Ясі величезного льодяника у вигляді підкови. Їсти його було незручно, зате льодяник був дуже гарний і смачний.

Яся була щаслива, хоча дещо її, таки, засмучувало.

– Що таке, доню? Тебе щось турбує? – запитала Мама. 

– Ні. Тобто, так. Ви були праві: за поні стільки треба доглядати. Це буде дуже складно робити на балконі. У мене ніколи не буде власного поні, як Веселка, – засмучено проказала Яся і схлипнула.

– Ну, не засмучуйся так. Можемо щось придумати, – погладив по голові доньку Тато. – Якщо Веселка не може жити на нашому балконі, ми ж можемо навідуватися до неї у гості частіше, га? Хочеш, запишемо тебе не тренувальні зайняття на наступному тижні?

Ще б пак, вона хотіла! Це була чи не найбільша мрія дівчинки.

– Оце я бачу вогонь в очах! Це можливо, якщо ти цього бажаєш, – посміхнувся до неї Тато, вже відкриваючи вхідні двері у квартиру.

У кімнаті на Ясю чекав ще один сюрприз. На своєму ліжечку дівчинка побачила коника. Він був наче живий і дуже схожий на Веселку, що на ній їздила верхи Яся. Поні була маленькою статуеткою, але не зовсім звичною, бо це була точно копія того як виглядали справжні живі поні: її шорстка була такою ж гладенькою і м'якою, вуздечка звисала з м'якеньких губ конячки і була зроблена зі справжньої шкіри і, навіть, підкови на копитцях блищали наче наче справжній метал!

– Мамо! Тату! Вона як справжня, як Веселка! Це ж вона? Дякую вам. Дякую! – Яся кинулася обійняти батьків. До самого вечора вона гралася з маленькою Веселкою, і лягаючи на ніч спати, поклала її до себе у ліжечко на окремій подушці. Вночі Ясі наснився сон. Вона знову йде на іподром, тренуватися з поні на ім'я Веселка. Хто зна? Може, завтра це буде і справді так?

Кінець