Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

Надія дійсно була, адже вчені тримали зв’язок один з одним. Десь мають бути якісь відповіді. Хоча б натяк. Мають бути точно! Дівчина встала, знову потягнулась. Почала ходити по квартирі, відволікати себе, бо дуже хотілось їсти. Було враження наче вона тиждень нічого не їла!

Дівчина зайшла на кухню, відкрила холодильник – пусто. Вона повідчиняла шафи та шухлядки. Коли колишнє плем’я Зодчих висилялись з фортеці, то забрали все. Нічого не лишили. Це правильно. Але ж зараз так хочеться їсти. Дівчина вмить побачила пляшку з водою під столом. Напевно впала та закотилась за два великі бутилі. Вона підняла воду, відкрила кришку та понюхала рідину. Вода наче не пахне пліснявою. Мілана почала жадібно пити воду, поки не висушила всю пляшку. Стало приємно, але в той же час дівчину почало нудити. Організм був радий, але треба було маленькими ковтками пити. Мілана повільно глибоко вдихнула, видихнула. Шлунок потроху заспокоївся.

​В цей момент почулось, як в вхідні двері засунули ключ та провернули. Один раз, потім другий. Двері відкрились, скрипнули. Мілана побігла до коридору. На сходовому майданчику стояла Аніта та Аліша. Аніта дістала ключ та підняла голову на Мілану. Так простояли декілька секунд. Ключ впав на підлогу. Аніта миттєво перескочила поріг та стисла Мілану в міцні обійми. Потім підняла її над землею та почала вертіти. Знесли тумбочку, що попалась під ноги дівчатам. Ті не кричали, не пищали, вони обидві розуміли, що не мають себе викрити. Кішка зайшла до квартири, муркнула та лапкою вдарила першу з дівчат. Махнула головою в сторону дверей. «А закривати двері будете?» - наче з посмішкою запитала киця.

​Дівчата відпустили обійми та тихо засміялись. Аніта миттєво подивилась на Мілану з ніг до голови та попросила бути на місці, нікуди не йти. Мілана засміялась, наче в неї є вибір. Аніта зачинила за собою двері, прокрутила ключ та зникла. Обіцяла повернутись за декілька хвилин, тільки перехопить у слуг трохи їжі. Останнє слово злякало Мілану, та вона нічого не сказала. Хай вже подруга прийде, та вони зможуть поговорити.

​Аніти не було доволі довго, то ж Мілана почала хвилюватись. А Аліша намотувала круги по кімнаті та періодично вискакувала на балкон, подивитись чи не йде командирка. Згодом двері відкрились, та на порозі з’явилась Аніта з пакетом. Вона була дуже зла, але швидко зняла взуття та зайшла у вітальню, плюхнулась на диван. Мілана сіла поряд та підняла ноги.

​З пакету витягли їжу. Там була пачка сухариків, спайка ковбаси, пляшка газованої воли та банка з консервованою скумбрією. Дві виделки дзвякнули об банку, та впали поряд. За мить все було відкрито, та дівчата напхали їжу до рота, пережовуючи чи то сніданок чи то обід.

- Розповісти тобі треба дуже багато, - почала Аніта, з повним ротом, - то ж готуйся не заснути, - вона хмикнула, - хоча спала ти і так дуже довго.

Командирка почала розповідати про все з самого початку. Та найголовніше це те, що сьогодні був сто двадцятий день. Мілана була в шоці, вона спала цілих сорок днів. Тепер зрозуміло, чому рани від каменю не було, а лише рубець на лобі. Також їй стало зрозуміло, чому все так боліло, та в той же момент чому вона була повна сил. За такий час дійсно можна добре відпочити. Але ж якщо вона заснула, як вона могла прокинутись? Та про це вже подумаємо згодом.

Отже, в той самий роковий день битви племені Вітрів та їх союзників з Імператорською школою, вони програли. Зграя Вовків зрадила плем’я Вітрів, та майже одразу попередила про можливий бунт. Андрій, ватажок Вовків, заручився словом Люди про те, що за цю інформацію та за допомогу в битві проти зрадників ї він отримає в володіння Замок Вітрів. То ж так і сталось. Коли плем’я Вітрів програло, Замок був наданий Андрію. Точніше, вин став керуючим командиром Замку Вітрів, який в свою чергу залишався провінцією. Ватажок потім теж був доволі не задоволений, оскільки через тиждень від Люди отримав догану за данину. Оскільки він був ватажком Зграї Вовків, та в той же час керуючим Замку Вітрів – данину він мав приносити подвійну.

Що не скажеш, Люда добре розумілась в політиці. Хитрості в неї було дуже багато. Отже Андрій став керуючим командиром Замку. А всі правила в Замку Вітрів скопіювали з Імператорської Школи. Воїни – це еліта. Всі інші – слуги. Ніяких Вожатих, ніяких минулих правил та традицій. Непокора – покарання та все в такому ж дусі.

Щодо покарання командирів та ватажка племені Вітрів за напад на Імператорську Школу. Аліна та Устим, та ще декілька командирів були заточені у в’язницю, що влаштували саме тут, в нашій школі. Аніта також була днів десять у в’язниці. Але то чи вона сподобалась Андрію, то чи він не міг впоратись зі своєю Зграєю, Аніту випустили. З нею проводились бесіди як Андрієм, так і самою Людою. Їй було надано випробувальний термін на посаді командира воїнів, але в більшій мірі вона мала домовлятись та приборкувати Вожатих.

Замок Вітрів почав жити далі, але вже по-новому. Дітям це не подобалось, але вони не розуміли що з цим робити. Що до Аніти, у неї не було в планах подавити моральний дух дітей. Навпаки, вона отримала свободу та казала всім, що треба потерпіти. Не буде так відбуватись вічно, вони щось придумають. Та поки треба терпіти та підкорюватись Андрію та Імператорській Школі.

В кінці битви, коли в Мілану влучив камінь, всі вирішили, що командирка довго не протягне. Декілька днів вона змагалась за життя, але сон все більше наближався до неї. Вона прокидалась, кричала, намагалась вирватись. Та в якусь мить Мілана не прокинулась та спала собі тихо й спокійно. Рана почала швидко загоюватись, жар спав, то ж всі вирішили, що вона заснула як всі дорослі. Її віднесли до батьків, як завжди робили з дітьми, що засинали.