Анна Тапок - Meet me on Tuesday, Анна Тапок

— Комарів годували, — Дмитро сміявся, а Таня слухала як низько і рідно звучить його голос.

 

Таня сумувала за Дмитром. Навіть тиждень здається вічністю, коли поруч нема того, кого любиш.

 

— Ти чого така сумна? — спитала якось Міла. Сьогоднішня практика підійшла до кінця і Таня із сумом усвідомлювала, що ще декілька днів не побачить коханого. 

— За хлопцем скучила, — чесно відповіла Таня.

— Розумію, — серйозно відповіла Міла і в цей момент Таня усвідомила, що це вперше коли дівчина не посміхалась. — Може вип'ємо кави, якщо є вільний час? 

 

Каву Таня не любила, як і спілкуватися з новими людьми, особливо тих, яких так багато. Та на душі не те що кішки скреблися, там во всю стрибали дикобрази. 

 

— Ну, так, чим займається твій хлопець? — спитала Міла смачно відсьорбуючи каву із стаканчика.

— Він в цьому році закінчив університет.

— Теж історичний? Де влаштувався? — зацікавлено спитала дівчина.

— Та ще ніде, відпочиває, з вересня я в універ піду, а він працювати.

— Роботу ще ж треба знайти. Мій Данька ще з третього курсу працює.

— Це твій хлопець? 

— Так.

— Теж історичний?

— Ні, він у мене комп'ютерний геній, — гордо відповіла Міла. — Я теж думаю у наступному році шукати роботу.

— А ти на якому курсі? 

— Третій закінчила. 

— І вже працювати? 

— Ага, я б і цього року пішла, та в мене іноземні мови кульгають. Записалася на курси, зараз підтягую.

— Літом? 

— Так, це дистанційна програма, Данька мій теж в цій онлайн школі навчався, шпрехає не гірше німців. 

— Ти теж німецьку вчиш? 

— Ні, підтягую англійську. А щоб краще засвоїти, ми з Даньком тричі на тиждень практикуємося і спілкуємося виключно англійською. Він в мене поліглот.

— Ого, це… здорово.

— Ти до-речі як, speak English?

— Та не дуже, — тихо відповіла Таня. 

— Так ще є час! Хочеш давай зі мною навчатися? І практикуватися можемо, це ж такий плюс до резюме! 

— В цілому я не проти, та зараз якось часу нема, може з осені почну.

— А восени щось трапиться і відкладеться ще на потім, агов, коли як не зараз? 

 

Таня хотіла заперечити, та Мілу неможливо було переговорити. Отак, Таня двічі на тиждень приходила до Міли, яка знімала квартиру поруч з музеєм і вони вивчали англійську. 

 

— Ти знаєш, а в мене добре виходить! — раділа Таня обіймаючи Дмитра.

— Я і не сумнівався, ти в мене розумниця.

— Ми тепер із Мілою на практиці говоримо на англійській. Важко, але виходить.

— То ви тепер подружки? — спитав хлопець.

 

Так, вони дійсно стали подругами. Таня не просто звикла до її енергетики, а немов зарядилася нею. Міла багато розповідала про своє життя і Таня слухала уважно і дивувалася, як це в неї складно так все виходить. Де тільки Міла не була, яких тільки можливостей не проґавила. Таня слухала її захоплено. І щось в її підкірках конфліктувало між собою, та то був тільки початок.

 

В кінці серпня Таня обіймала подругу на вокзалі. Міла обіцяла дзвонити, а Таня — сумувати. 

— Обов'язково приїжджай у гості! Мама буде у захваті! 

— Добре, — пообіцяла Таня, хоча вже розуміла, що пари, Дмитро, батьки, інші плани….

 

Вересень почався стрімко, Таня не покинула навчання англійської, склала усний іспит і попросилася у ту ж групу де навчалася Міла. 

 

— А може давай разом вчити англійську? — питала вона Дмитра, коли він проводжав її додому. 

— Та може пізніше, зараз шукаю роботу ж.

— Так може із знанням англійської легше буде? 

— Ну якщо нічого не трапиться, то може з понеділка підемо разом.

 

А з понеділка починався новий тиждень, Таня бігла з університету додому, займалася англійською сама, говорила чи листувалася з Мілою, ходила на побачення з Дмитром.

 

— То як пошук роботи? — питала вона.

— Та ще шукаю. У понеділок ще піду на співбесіду. 

 

Роботу він таки знайшов. Ближче до зими, коли вже випав не перший сніг, хлопець влаштувався в міський архів освіти. Робота була не його мрії, та з чогось треба було починати. 

 

На зимові канікули Таня знову записалася до музею на двотижневу практику, в цей раз вже вона справляла враження і навіть отримала рекомендаційний лист. А всього треба було розібрати стос документів. Щоправда важкуваті вони були, а вона зовсім не у тій фізичній формі. І наче всесвіт почув її думки, поруч з домом відкрився тренажерний зал.

 

— Слухай, а пішли займатися у зал? — спитала вона Дмитра.

— Та зараз часу немає, тільки почав працювати… 

— Ну давай, ну будь ласка… тільки уяви, ти і я, ходимо в зал, та до літа будемо такі красені.

— Ми і так нічого.

— Ото-ж, що нічого! У тебе оно вже пузо росте, та і мені не завадить привести себе у форму, літом може до Міли у гості поїду, а там Чорне Море…. 

— Ну добре, але давай вже з нового року, почнемо з чистого листа! 

— О, буде дуже здорово!!! 

 

Та з нового року з'явилися інші справи. Таня чекала до дня всіх закоханих, декілька разів питала Дмитра про зал, та крім “добре, але якщо починати правильне життя, то з понеділка” нічого не чула. Тож в зал вона пішла сама. Спочатку було важко, не тільки фізично, але і морально. Стільки всього оточувало її, все було цікавим, новим, дивовижним. 

 

Чим далі в ліс — тим легше було Тані приймати участь у різних закладах. Тим краще бачила можливості. 

 

— То ти влітку приїдеш? — спитала Міла по телефону.

— Так.

— Бери свого Дмитра! Візьмемо намети і дикунами на море! Я таку юшку смачну роблю! На вогні, батько навчив. 

 

Ця думка сподобалася Тані. Вона ще ніколи отак не відпочивала. 

Очима кліпнути не встигла, як Таня здала останній іспит.