Марія Захарчук - Селіна: Пробудження Лунарії, Марія Захарчук

Коли Селіна повідомила своїм батькам про своє рішення, їх реакція була змішана.

Король звернувся до середньої доньки:

 - Селіно, ти виглядаєш стурбованою. Що сталося?

- Татусю, я відчуваю, що щось не так з нашими землями. Темрява, яка покриває частину королівства, здається все більше загрозливою.

Королева висловила свою думку:

 - Моя дорога дитино, ти маєш на увазі те, про що говорили останні звіти? Ми маємо знати більше, перш ніж приймати будь-які рішення.

 - Так, мамо. Я знаю, що це може здаватися небезпечним, але я відчуваю, що повинна щось зробити. Чи можемо ми розглянути можливість того, що я вирушу на розвідку?

Батько сказав:

 - Ми б дуже не хотіли, щоб ти ризикувала, але якщо ти впевнена, що це необхідно, ми підтримаємо твоє рішення. Але будь обережна.

 Король Алекс, зосереджений і спокійний, відчував глибоке занепокоєння за свою доньку. Його старечі очі наповнилися сумом і гордістю одночасно. Він знав, що Селіна є втіленням відваги і мудрості, але важкість завдання змушувала його хвилюватися.

- Моя дорога доню, — промовив король знову, його голос був повен тривоги, - твоя рішучість і відвага надзвичайно надихають. Але цей шлях буде небезпечним, і я боюся за твоє життя.

Королева Еліза, відзначаючи сміливість доньки, з ніжністю і сльозами в очах обійняла її:
- Селіно, твоя відданість нашому королівству робить тебе героєм. Ми з батьком підтримуємо твоє рішення, але будь обережною і пам'ятай, що ми завжди будемо поруч, нехай навіть тільки у думках.

Батьки принцеси, хоч і стурбовані, гордилися її рішучістю і мужністю. Вони знали, що її місія — це більше ніж просто подорож; це була спроба врятувати те, що для них було найбільш дорогим. Селіна отримала їх благословення і підтримку, а серце її билося з новим відчуттям відповідальності і рішучості, готове до незнайомих випробувань на шляху до Замку Тіні.

Селіна була у своїх покоях, коли хтось постукав у двері. Потім вони відчинилися і зайшов брат Селіни.

 - Ти справді хочеш вирушити на подорож одна? Я б міг йти з тобою.

 - Артексе, я ціную твою пропозицію, але це може бути небезпечно, а ти єдиний спадкоємець трону. Я повинна спробувати це сама, щоб зрозуміти, що саме відбувається.

 - Я розумію. Але знай, що я завжди готовий прийти на допомогу, якщо ти захочеш.

 - Дякую, брате. Це багато значить для мене. Я буду дуже обережна і повернуся якомога швидше.

Вони обійнялися і принц вийшов. Дівчина продовжила збирати все необхідне для подорожі. Коли до кімнати вбігла молодша сестра Селіни:

 - Я чула, що ти вирушаєш у подорож. Ти справді впевнена, що це необхідно?

 - Так, Ліє. Я відчуваю, що це моя місія. Щось всередині мене каже, що я повинна це зробити.

 - Я за тебе хвилююся. Сподіваюся, що ти будеш в безпеці. Ти завжди могла покластися на мене.

 - Ти така хороша сестра. Обіцяю бути обережною. І я завжди можу розраховувати на твою підтримку, це дуже важливо.

Для початку вона вирішила поїхати до Дрімучого лісу - таємничого і зачарованого місця з величезними, стародавніми деревами, що створюють густу завісу зеленого листя. Селіна стояла на краю Дрімучого лісу, глибокий спокій і загадковість якого відчувалася в кожному шелесті листя. Ліс здавався живим, наче дихав разом з нею, і стежки, що ведуть у глибину, були сховані під шаром туману, що стелився по землі. Вона розпочала свою подорож, намагаючись не відволікатися від мети – знайти будиночок феї Ксандри. Кожен крок був обережним, адже їй здавалося, що стежки в цьому лісі ведуть у нескінченність, а загадкові звуки та мерехтіння світла начебто вели її далі в гущу лісу. Селіна уважно дивилася навколо, щоб не заблукати в цьому чарівному, але зловісному місці.
Після довгого і втомлюючого блукання стежками Дрімучого лісу, Селіна нарешті натрапила на будиночок феї Ксандри. Він виглядав наче витвір чарівництва — невеликий, затишний будинок, побудований з дерева і покритий мохом. Дах був вкритий квітами, що виблискували під м'яким світлом, яке пробивалося крізь густі дерева лісу. Вікна, оздоблені мереживними завісами, виблискували, немов запрошуючи в середину. Коли Селіна наблизилася, вона почула легке, мелодійне дзижчання, яке йшло з будинку. Ліс навколо здавався заспокоєним і тихим, як ніби йому теж було цікаво, що принцеса знайде в цьому чарівному місці.

Рік тому, коли принцеса Селіна була ще юною, вона випадково натрапила на фею Ксандру в Дрімучому лісі. Тоді ліс був оповитий м'яким світлом, яке пробивалося крізь густу крони дерев. Селіна вирушила в ліс на пошуки цікавих місць для дослідження і натрапила на прекрасну галявину, де побачила Ксандру, що була затягнута в пастку — величезну павутину, створену павуком. Лісова красуня була невелика і тендітна, з переливчастими крильцями, що мерехтіли у світлі. Її волосся було довге і світле, з відтінками рожевого і золотого. Вона була одягнена в сукню з тонкої тканини, яка виглядала як туман, що світиться, і на її руках були блискучі прикраси з квіткових пелюсток.

Фея боролася з липкими нитками, але її крила лише заплутувалися ще більше. Паніка в її очах була очевидною, коли вона намагалася звільнитися, але павутина лише міцнішала. Селіна, побачивши фею в біді, відразу зрозуміла, що повинна допомогти.

Вона з обережністю підійшла до павутини і, використовуючи своє палецьке меч, почала різати липкі нитки. Її дії були швидкими і точними, оскільки вона знала, що час йде. Коли вона нарешті звільнила Ксандру, фея віддячила їй щирим усміхом і вдячністю.

- Дякую, дякую тобі, принцесо, — сказала Ксандра, коли Селіна допомогла їй встати. - Я була в такій біді. Ти врятувала мене від цієї жахливої пастки.

Селіна посміхнулася і відповіла: 
- Мені дуже приємно, що я могла допомогти. Ти виглядаєш якось особливо. Я б хотіла дізнатися більше про тебе і про цей чарівний ліс.

З того моменту між ними зав'язалася дружба. Ксандра розповіла Селіні про магічні таємниці лісу і представила її іншим магічним істотам. Ця зустріч стала початком довгої і глибокої дружби, яка зіграла важливу роль у подальших пригодах принцеси.