Волтер Айзексон - Стів Джобс

«Цей день прийшов»

У Джобса було багато інших ідей і продуктів, які він сподівався розвинути. Він хотів підірвати індустрію паперових підручників і врятувати спини згорблених учнів, які носили важкі наплічники, створивши електронні текстові навчальні матеріали для iPad. Він також працював із Біллом Еткінсоном, його другом із першої команди проекту Macintosh, над створенням нових цифрових технологій, які працювали на піксельному рівні, щоби люди могли робити прекрасні фотознімки, використовуючи свої iPhone, навіть при поганому освітленні. І він дуже сильно хотів зробити з телевізорами те саме, що вже зробив із комп’ютерами, музичними програвачами і телефонами: зробити їх простими та елегантними.

— Я хотів би створити інтегрований телевізор, абсолютно простий у використанні, - сказав Джобс мені. - Він був би безшовно синхронізований з усіма вашими пристроями та з і Cloud.

Користувачам не довелося би більше вертіти в руках складні пульти управління для І>КО-програвачів і кабельних каналів.

— У них би був найпростіший інтерфейс користувача, який лишень можна собі уявити. Я нарешті розібрався з цим.

Але до липня 2011 року його рак розповсюдився на його кістки та інші органи, і лікарям не вдавалося знайти прицільні препарати, які могли би боротися з ним. Стів терпів болі, погано спав, мав мало енергії й перестав ходити на роботу. Вони з Лорін замовили вітрильне судно для родинного круїзу, який мав відбутися наприкінці місяця, але ті плани були перекреслені. Стів практично не їв твердої їжі та проводив більшу частину часу в своїй спальні, дивлячись телевізор.

У серпні я отримав повідомлення з проханням відвідати його. Коли я приїхав до нього додому суботнього ранку, він усе ще спав, тож я сидів з його дружиною і дітьми в саду, у якому була незмірна кількість жовтих троянд і буйне різноманіття маргариток, поки Стів не закликав мене всередину. Коли я зайшов, то побачив, що він згорнувся клубочком на ліжку, вдягнений у шорти кольору хакі й білу водолазку. Його ноги виглядали, як сірнички, але посмішка була привітною, а розум - гострим.

— Краще нам поспішити, а то в мене дуже мало енергії, — промовив він.

Стів хотів показати мені деякі свої особисті світлини й дозволив мені вибрати декілька, щоби використати їх у книзі. Оскільки він був надто слабким, щоби піднятися з ліжка, то показував на різні шухляди в кімнаті, і я обережно приносив йому знімки з кожної з них. я сидів на краю його ліжка, піднімав їх — кожен по черзі, —

щоби він міг побачити, що там зображено. Деякі спонукали його розповісти історії; інші просто викликали бурчання чи усмішку. Я ніколи не бачив фотографії його батька. Пола Джобса, тож був вражений, коли натрапив на знімок, на якому красивий батько із виснажливих 1950-х тримає на руках малюка.

— Так, це він, — сказав Стів. — Ви можете її використати.

Тоді показав на коробку коло вікна, у якій була світлина, де тато з любов’ю дивиться на свого сина під час його весілля.

— Він був дивовижною людиною, — сказав Джобс тихо.

Я прошепотів щось на кшталт:

— Він би вами пишався.

Джобс виправив мене:

— А він і пишався мною.

На якийсь час, здавалося, фотографії додали йому сил. Він ділився розповідями про те, як різні люди з його минулого, починаючи від Тіни Редс, Майка Маркули і до Білла Ґейтса, сприймали його. Я переказав слова, висловлені Ґейтсом після того, як він описав свій останній візит до Джобса: компанія Apple показала, що інтегрований процес може спрацювати, але лише «коли Стів був при кермі». Джобс уважав, що це безглуздя:

— Будь-хто може створювати кращі продукти в такий спосіб, не лише я.

Тож я попросив його назвати іншу компанію, яка випускала прекрасну продукцію, наполягаючи на системі повної інтеграції. Він подумав трохи, намагаючись згадати приклад.

— Компанії, які випускають автомобілі, — сказав він нарешті, але тоді додав, — принаймні, колись так було.

Коли в своєму обговоренні ми зачепили тему сумного становища економіки та політики, Джобс висловив декілька гострих думок щодо браку сильних лідерів по всьому світі.

— Я розчарований Обамою, — сказав він. — Він не може бути хорошим лідером, бо боїться образити людей чи вигнати їх.

Стівен здогадався, про що я подумав, і погодився, усміхнувшись:

— Так, то ніколи не було моєю проблемою.

Після двох годин він притих, тож я піднявся з ліжка й рушив до виходу.

— Зачекайте, — сказав він і показав рукою, щоби я знову присів коло нього. Йому потрібно було хвилину чи дві, щоби зібратися з силами й продовжити розмову. — Я з великим трепетом ставився до цього проекту, — промовив він нарешті, маючи на увазі своє рішення співпрацювати зі мною у написанні цієї книги. - Я справді переймався.

— То чому ви зробили це? — запитав я.

— я хотів, щоби мої діти знали мене, — відповів Стів. — Я не завжди був з ними, коли вони потребували мене, і я хотів, щоби вони знали, чому, і розуміли, чим я займався. Також коли я захворів, то усвідомив, що інші люди напишуть про мене, коли я помру, а вони не знатимуть нічого. Вони передадуть усе неправильно. Тому я хотів бути впевненим, що хтось почув те, що я говорив.

Він ніколи, протягом двох років, не запитував, що я записував у книгу чи яких висновків дійшов. Але у той момент він подивився на мене й промовив; «Я знаю, що у вашій книжці буде багато такого, що мені не сподобається». То було радше запитання, аніж ствердження, і коли він углядався в моє обличчя, очікуючи реакції, я кивнув, посміхнувся і сказав, що впевнений, що так воно й буде.

— Це добре, - відповів Стів. - Тоді книжка не буде апологетичною. Я не читатиму ії якийсь час, оскільки не хочу розлютитися. Може, я почитаю ії через рік — якщо все ще буду тут.

У той час його очі були заплющені, а сили залишили його, тож я тихенько вийшов із кімнати.

Улітку його здоров’я погіршилося, і Джобс повільно