Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Під час вигнання я жив серед ельфів Срібного джерела. Ти не схожий на них… — тихо промовив тринадцятий Повелитель, осяяний раптовою згадкою про колись прочитану легенду. — Ти — один з ельфів, хто колись жив біля Золотого джерела, чи не так? Хто одним лише дотиком міг повернути до життя, а міг і забрати його…

— Не має сенсу відповідати на запитання, якщо до відповіді ти вже дійшов сам, — ельф знову скоса глянув на ліча, а потім випростався, знову спершись об стовбур лезолиста. — До того ж, це вже давно не має значення.

— Має чи ні, але тепер я хоча б розумію, чому ти подався сюди...

Селенор непевно знизав плечима та обернувся в бік руїн фортеці.

— Васкаедр повернувся до тями, — повідомив він. — Мабуть, час починати готуватись до ритуалу?

***

Біженці зі зруйнованих демонами поселень продовжували прибувати до столиці, і Лірент вже котру добу обходився без сну, щоб встигнути подивитися в очі всім хлопчикам, що проходили крізь головну браму міста.

На його тиху радість майже кожен п'ятий мав приховані задатки інквізитора, які можна було розкрити належним вихованням та навчанням. Дар, що прокинувся в ньому з отриманням мітки Втіленого Світла, дозволяв побачити це та стверджувати напевно. 

Сиріт брали до монастиря незалежно від здібностей, адже ченці теж були потрібні. Щоправда, у деяких з майбутніх інквізиторів все ще були батьки, але це не мало значення. Майбутнє Імперії було важливішим.

***

Підготовка до ритуалу зайняла ще добу. За виготовлення трьох кам'яних саркофагів та трону, як і розміщенням їх в обраній Суртазом печері, взявся Васкаедр. Селенор і Шид-Аттар накреслили на них заздалегідь зазначені тринадцятим Повелителем рунічні написи. Сам же Суртаз довго і ретельно виводив на кам'яній підлозі численні концентричні кола, заповнюючи простір між ними розробленими для цього випадку формулами, схожими на ті, що колись бачив у кімнаті Джерела. Ця печера мала стати чимось на кшталт тієї кімнати, за виключенням того, що створювати пов'язаний з нею вимір ліч не збирався.

Складений з саркофагів трикутник торкався межі найбільшого з концентричних кіл. В центрі найменшого ж — поставили трон. Суртаз раз по раз кружляв навколо цієї конструкції, подумки перебираючи всі тонкощі, в яких міг помилитися. 

Саркофаги мали забрати енергію трьох Повелителів і по колах передати її лічу, що визначив для себе місце в центрі. Разом з тим, кола замикали магічний цикл, забезпечували захист і допомагали відновлювати енергію завдяки болю та смерті живих істот на території Долини туманів та прилеглих до неї земель. Принаймні, на це сподівався Суртаз, коли вплітав до відомої йому ще зі школи формули накопичення енергії власне уявлення про те, як би мали виглядати чари відлуння та трансформації у вигляді ритуальних нарисів.

З огляду на те, що Шид-Аттар, побачивши це, лише хмикнув — але нічого не сказав — тринадцятий Повелитель зрозумів, що не припустився значних помилок. Результат же мала продемонструвати практика.

Втім, сумніви все ж мучили Суртаза, але стосувалися вони іншого питання.

— Тепер, коли все готове, — почав він, зупинившись біля одного з саркофагів та задумливо постукав по його краю кістяними пальцями, — я хотів би про дещо поговорити…

— Щось таке, про що ти волів мовчати до самого кінця? — вкрадливо поцікавився Шид-Аттар. З початком підготовки до ритуалу третій Повелитель помітно пожвавішав.

— Про те, заради чого ми все це робимо, — прошелестів ліч. — Навряд чи ви про це знали, але на момент руйнування фортеці некромантів поза межами долини не залишилось.

— Ти впевнений? — здивовано перепитав Селенор. — Звідки це відомо?

— Так доповідали спостерігачі. Інквізитори протягом десятиліть прочісували землі Імперії та знищували всіх, хто здавався їм хоч трохи підозрілим.

— Це… прикра обставина, — ельф виглядав збентеженим.

— Магічний дар хоч і передається по лінії крові, але не обов'язково проявляється у кожному поколінні. Принаймні так було у ксай і... місцевого населення цього світу, — третій Повелитель сів на край одного з саркофагів і задумливо побовтав ногами. — Можливо, за кілька поколінь ситуація стане кращою.

— Я теж на це сподіваюсь, — кивнув Суртаз. — До того ж, ми можемо чекати на це скільки завгодно.

— Якщо я правильно зрозумів дію твого ритуалу, то не ми, а ти, — м'яко виправив його Селенор. — Перевага твого Джерела полягає в тому, що він повністю перебуватиме в цьому світі. Тому я навіть припустив би, що працюватиме він так само — під його вплив підпадатимуть всі, хто народиться у прилеглих землях. Або мимоволі потягне сили — таке теж буває...

— Та вже уявляю, — реготнув Васкаедр. — Якийсь маг судомно шукає, звідки взяти енергії далеко від дому, радісно знаходить невідоме досі Джерело, а потім його накриває видінням Суртаза у Вбранні Смерті. Не кожен таке переживе.

Селенор і Шид-Аттар майже одночасно усміхнулися, уявивши такий поворот подій.

— Тобто, ви вважаєте, що це все... не безнадійно? — ліч обвів поглядом повелителів, що вже розійшлися — кожен до свого саркофага.

— Безнадійно чи ні... Ми, — Шид-Аттар наголосив на останньому слові, — цього вже не дізнаємося. Чому я навіть радий. Тому ми просто зробимо все залежне від себе, а ти вже якось зорієнтуєшся...

— Що ж… Тоді не зволікатимемо, — оголосив Суртаз і вирушив до сусідньої печери — йому слід було вдягнути Вбрання Смерті та закрити вхід до мережі печер заздалегідь підготовленими кам'яними брилами. Мине лише кілька десятиліть, і вони взагалі нічим не відрізнятимуться від схилу гори.

Коли він повернувся — Повелителі вже лежали у саркофагах. Вони мовчали, остерігаючись відволікти Суртаза, але за саркастичною посмішкою Шид-Аттара ліч легко міг уявити собі, що некромант думав про його спритність. 

Відмахнувшись від сторонніх думок, тринадцятий Повелитель розпочав ритуал.

Почергово обходячи саркофаги, він опускав на них важкі кам'яні кришки, водночас подумки читаючи заклинання. Не на шаларанні — Суртаз надто погано знав мову своїх далеких предків, щоб користатися нею для складання чарів — та й це було не важливо. Важливішими були сутність та намір.