Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

Я знав, що ти погодишся. Міллер був налаштований

скептичніше.

— Кинути мільйон людей на сонце здалося мені ідеєю, яку ти

засуджуватимеш, — гірко посміхнувся детектив.

— На тій станції не залишилося нічого людського. А ти чим тут

зайнятий? Диванний аналітик?

Це прозвучало дошкульніше, ніж Голден сподівався, але

Міллер ніби не образився.

— Я координуватиму охорону.

— Охорону? Від чого там знадобиться охорона?

Міллер посміхнувся. Від усіх його посмішок складалося

враження, ніби він почув смішний анекдот на похороні.

— На випадок, якщо зі шлюзу щось виповзе і попросить нас

підвезти до найближчої станції.

Голден спохмурнів.

— Я не хочу думати, що ці штуки можуть пересуватись

у вакуумі. Мені геть не подобається така думка.

— Коли ми прогріємо поверхню Ероса до затишних десяти

тисяч градусів, то це вже не матиме жодного значення, —

відповів Міллер. — А до того краще поберегтися.

Голден зловив себе на тому, що заздрить упевненості

детектива.

— А які шанси того, що зіткнення і бомби розламають Ерос на

тисячі осколків, які розлетяться по всій Сонячній системі? —

поцікавилася Наомі.

— Найкращі інженери Фреда розраховують усе до останнього

знаку після коми, аби впевнитися, що цього не станеться, —

озвався Міллер. — Корпорація «Тайко» залучена до розбудови

Ероса від самого початку. В них збереглись усі креслення.

— Отже, — подав голос Фред. — Давайте перейдемо до

останньої справи.

Голден вичікувально мовчав.

— Протомолекула досі у вас.

Голден знову кивнув.

— Так. І що?

— І те, що коли ми вас випустили перед цим, ваш борт ледве

вижив. Коли ми знищимо Ерос, це буде єдиний відомий зразок

протомолекули, крім тих, що, можливо, збереглися на Фебі. Я не

можу придумати жодної причини, чому його слід залишити

у вас. Хочу, щоб він залишився на Тайко.

Голден підвівся, заперечно хитаючи головою.

— Фреде, ти мені подобаєшся, але я не роздаю цю штуковину

кожному, хто потім за її допомогою вибиватиме собі кращі

умови на переговорах.

— Мені не здається, що у тебе зараз достатньо...

Голден підняв палець. Коли Фред здивовано затнувся

і подивився на нього, він узяв термінал і вийшов на зв’язок із

командою.

— Алексе, Еймосе, хтось із вас на кораблі?

— Туточки, — за секунду озвався Еймос. — Допилюю деякі...

— Позамикай усе, — не дослухавши, наказав Голден. — Просто

зараз. Задрай усі входи. Якщо я не подзвоню за годину або якщо

хтось, крім мене, намагатиметься прорватися на борт, виходь із

доків і лети геть від Тайко так швидко, як можеш. Напрямок —

на твій вибір. Якщо доведеться, стріляй. Прийнято?

— Так точно, кеп! — якби Голден попросив Еймоса

приготувати філіжанку кави, механік відповів би таким самим

тоном.

Фред усе ще недовірливо витріщався на нього.

— Не змушуй мене до крайніх заходів, Фреде.

— Якщо ти вважаєш, що можеш мені погрожувати, то дуже

помиляєшся, — моторошно рівним голосом відказав Фред.

Міллер розреготався.

— Щось смішне? — рвучко повернувся до нього Фред.

— Це була не погроза, — відповів Міллер.

— Не погроза? А що тоді?

— Констатація факту, — Міллер ліниво розправив плечі

й узявся пояснювати: — Якби на борту був Алекс, то подумав би, що капітан намагається когось залякати і, можливо, в останню

секунду відступив би. А Еймос? Еймос абсолютно точно

випустить увесь арсенал, щоб вирватися, навіть якщо загине

разом із кораблем.

Фред скривився, й Міллер похитав головою.

— Фреде, Голден не блефує. Не примушуй його розкривати

карти.

Фред примружив очі, й Голден замислився, чи не зайшов цього

разу надто далеко з цим чоловіком. Він напевно виявиться не

першою людиною, яку наказав пристрелити Фред Джонсон.

А поряд іще Міллер стоїть. Прибацаний детектив без вагань

вистрелить, щойно йому здасться, що хтось схвалюватиме цю

ідею. Голден засумнівався у Фреді тієї самої секунди, коли

побачив Міллера поруч із ним.

І тому дуже здивувався, коли саме Міллер прийшов