Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

І Реймонд Дітерлінґ погодився.

Він взяв Пола із собою в похід у гори Сьєрра-Невада. Престон Екслі вже чекав їх там. Вони підсипали хлопцеві в їжу снодійне; Екслі застрелив його уві сні і закопав. Потім вони заявили, що Пол загинув під час сходження лавини, і світ повірив у цю брехню. Дітерлінґ думав, що після цього зненавидить Екслі. Але на його обличчі він прочитав ціну справедливості і зрозумів, що насправді ця людина — також жертва. Тепер вони були пов’язані кров’ю. Престон Екслі пішов з поліції й почав розвивати будівельний бізнес, стартувавши на отримані від Дітерлінґа гроші. Коли вбили Томаса Екслі, Рей Дітерлінґ був першим, кому він подзвонив. Із трясовиння смертей і страшних таємниць вони вибиралися разом.

— Словом, такий собі гепі-енд, — закінчив розповідати Дітерлінґ.

Еду цієї миті здавалося, що весь світ регоче із його тупості — навіть фальшиві гори, річки та ракети.

— Отже, про Дуґласа батько не знає? Він вважає, що вбивцею був Пол?

— Так. Ти пробачиш мене? Заради твого батька.

Пальці Еда намацали застібку. Золотий дубовий листочок — інспекторський значок Престона Екслі. До Еда він перейшов від Томаса.

— Ні. Збираюся надіслати у журі присяжних округу рапорт із проханням видати ордер на ваш арешт у зв’язку зі звинуваченням у вбивстві вашого сина.

— Даси мені тиждень, щоб упорядкувати справи? Навряд чи людині, настільки знаменитій, як я, вдасться кудись утекти.

— Добре, — відповів Ед і пішов до машини.

Макет шосе зник, на його місце тепер були гори рекламних плакатів. Арт Де Спейн розпаковував брошури — бандаж з руки зняли, а на руці було чітко видно шрам від кулі.

— Привіт, Едді.

— Де батько?

— Скоро повернеться. До речі, вітаю із підвищенням до інспектора. Я мав подзвонити тобі, але мене тут зовсім засмикали — і я забув…

— Батько мені теж не подзвонив. Усі ви вдаєте, ніби все в порядку.

— Едді…

На стегні у Арта видно горбик — він так і не відмовився від звички ходити зі зброєю.

— Я щойно розмовляв із Реєм Дітерлінґом.

— Ми не думали, що ти на це підеш.

— Арте, віддай мені свій пістолет.

Де Спейн, тримаючи зброю за дуло, передав йому револьвер. «Сміт-і-Вессон», тридцять восьмого калібру, із нарізкою для глушника.

— Чому?

— Едді…

Ед витрусив патрони із барабана.

— Дітерлінґ усе мені розповів. А ти вже тоді був його помічником.

— Ти ж мене знаєш, Сонячний Джиме, — із гордістю відповів Де Спейн, — я зробив це заради Престона. Я завжди був відданим помічником.

— І про Пола Дітерлінґа ти також знав?

Арт забрав у Еда свій револьвер.

— Так, мені вже давно відомо, що справжнім вбивцею був не він. Я це розумів цілком випадково, ще в році десь так 1948-му. Виявилося, що на момент викрадення Віллі Веннерголма хлопчина був в іншому місці. Не знаю, чи було про це відомо Рею, але я не міг розбити серце Престону й розповісти йому, що він убив невинного хлопця. Я не мав права зруйнувати його дружбу з Реєм — це б також його доконало. Ти ж знаєш, мене завжди цікавила справа Лорена Атертона. Мені завжди хотілося зрозуміти, хто ж таки насправді убив тих дітей.

— Але так і не дізнався.

— Ні, — похитав головою Де Спейн.

— Розкажи мені про братів Енґлеклінґів, — сказвв Ед.

Арт підняв верхній плакат і показав його: там був зображений Престон в оточенні бетонних блоків.

— Якось я зайшов у Бюро. У 1953-му, якраз коли це все почалося. І побачив на дошці оголошень у Відділі моралі ці знімки. Гарні моделі, ланцюжок із тіл і все таке. Ці фотки одразу змусили мене згадати про Атертона, але справа в тому, що ті знімки бачили всього кілька осіб — ми із Престоном та ще кілька офіцерів. Я спробував було простежмти, звідки взялися ці фотографії, але зайшов у глухий кут. Пізніше я дізнався, що брати Енґлеклінґи дали показання стосовно бійні в «Нічній сові» і за їхньою версією в тій справі не останню роль відігравала якраз ця порнуха, але тобі ця версія здалася несерйозною, і ти на неї забив. Однак я відчув, що вони можуть мати рацію, взявся їх шукати, але