Іван Лисяк-Рудницький - Iсторичнi есе. Том 2

у міжнародньому та внутрішньому положенні української проблеми принесла остання війна, головно в порівнянні із станом передвоєнним” (лист до Юрія Луцького від 21 березня 1955 р. - box 34, file 757). Стаття планувалася для окремого випуску “The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U. S.” і являла собою продовження і розвиток думок, висловлених у статті “Новий Переяслав”. Надрукована в журналі “Сучасність” (1963. - Ч. 1 (25). - Січень. - С. 60-70).

Друкується за публікацією у кн: Між історією й політикою... - С. 292-305.

55

Друкується за публікацією у кн.: Між історією й політикою... - С. 306-323.

Перша частина статті первісно з’явилася друком як лист до редакції берлінського журналу “Der Monat”: Anti-sowjetisch oder anti-russisch? // Der Monat. Eine internationale Zeitschrift. - Berlin, 1950. - 2-te Jahrgang. - Heft 19. - S. 104-107. Ця стаття, за словами автора, була спробою “сформулювати українські постуляти в українсько-російському спорі в такий спосіб, щоб це промовляло до переконання західнього читача” (лист Івана Лисяка-Рудницького до Михайла Шлемкевича від 22 березня 1951 р., box 33, file 754).

Зреферований варіант статті був надрукований у 1951 р.: Антисовєтський чи антиросійський // Сучасна Україна. - Р. 1. - Ч. 1 (Різдво 1951) - Підпис: Е-О.

Український переклад статті з дописаним другим розділом надрукований у журналі “Сучасність”: Проти Росії чи проти радянської системи? // Сучасність. - 1861. - Ч. 10. - Жовтень. - С. 72-86.

Готуючи публікацію в журналі “Сучасність”, автор написав до неї передмову, текст якої наводимо повністю:

“Ця стаття була написана вже скоро дванадцять років тому. Привід до її постання був такий: в 1949 р. точилася дискусія між берлінським журналом “Дер Монат” і щоденником “Таґесшпіґель” на тему, кого треба вважати за противника західнього демократичного світу - комуністичну систему, чи радше Росію як націю й державу; “Монат” захищав першу позицію, а “Таґесшпіґель” - другу. Бажаючи докинути до дискусії український голос, написав я до редакції “Монат-у” обширного листа, чи радше статтю в формі листа. “Дер Монат” несподівано видрукував мій допис (гл. ч. 19, II річник, квітень 1950). Уривки з нього подала тогочасна українська преса в Німеччині, але стаття залишалася невідома ширшій українській громадськості.

Що спонукало мене предявити сьогодні цю статтю читачам “Сучасности”? Проблема українсько-російських взаємин була в останніх часах предметом прилюдної дискусії, яка знайшла свій відгомін теж на сторінках “Сучасности”. Сподіваюся, що у зв’язку з цим моя давня стаття може уявляти собою певний інтерес.

Основні тези моєї статті вважаю й тепер за правильні й не бачу причин, щоб від них відступати. Зокрема стосується це таких справ, як зв’язок більшовицької системи з російською національною традицією, про різний характер комуністичного режиму у властивій Росії та неросійських частинах СРСР і врешті про неможливість демократизації самої Росії без рівночасної емансипації поневолених нею націй. Однак деякі речі бачу дещо з іншої перспективи й я формулював би їх сьогодні в інший спосіб. Крім цього стаття, призначена для німецької публіки, взагалі не порушувала важливого для нас практичного питання, якою повинна бути українська постава у відношенні до російської проблеми. Отже в мене виникли деякі нові думки, що їх можна розглядати або як доповнення, або як частинні корективи до моєї статті з “Монат-у”.

Не вважаючи за доцільне змішувати думок, що належать до різних хронологічних етапів, порадив я собі ось-як: свою статтю подаю без ніяких змін, у точному українському перекладі; зате додаткові міркування зведені в окремому “Пост-скрітумі”. Користь від такої методи в тому, що вона дозволяє простежити еволюцію авторових поглядів. Хоч я, звичайно, маю право говорити тільки у власному імені, але мені здається, що в подібному напрямі розвивалися думки багатьох інших українських громадян”.

Згаданий “Пост-скріптум” становить другий розділ публікації.

56

Первісна публікація: Правопорядок і революція // Студентський вісник (Мюнхен). - 1948. - Ч. 2. - Грудень. - С. 33-41. Рец. на кн.: Гулієльмо Ферреро. Влада. Про невидимих опікунів духів Держави. Передруковано у кн.: Між історією й політикою... - С. 24-338.

Друкується за останньою публікацією.

57

“На відміну від народницького періоду, люди стали свідомі того, що без авторитетного, сильного проводу нездійсненне політичне визволення України” - в оригіналі помилково: “нездійснене політичне визволення України”.

58

Первісна публікація: Критика однієї утопії (Іван Сагайда “Великі Питання”, 1947) // Українські вісті - 1949. - Ч. 50 (307). -23 червня; Ч. 51 (308). - 26 червня; Ч. 52 (309). - 30 червня. Стаття написана з приводу книжки Івана Сагайда “Великі питання” (Регенсбург, 1947). Передруковано у кн.: Між історією й політикою... - С. 339-357.

Подається за останньою цублікацією.

59

Іван Сагайда - псевдонім Сергія Давиденка (1900-1987). Народився в м. Пирятині в сім’ї фельдшера, навчався у місцевій гімназії. У часи революції служив в Українській Галицькій Армії, навчався у старшинській школі на хуторі Гута-Чуторська. Після перемоги більшовиків повернувся додому з документами померлого від тифу товариша Сергія Домазара. Двічі робив безуспішну спробу перебратися через кордон. Працював у Харкові суфлером у театрі Леся Курбаса, близько знайомий із скульптором і кінорежисером Іваном Кавалерідзе. Після перенесення столиці до Києва працював коректором у редакції журналу “Комуніст”. У 1937 р. звільнений з роботи через безпартійність, працював чорноробом. У 1941 р. мобілізований на фронт, урятувався втечею і перебрався до Києва. У 1942 р. разом з сім’єю вивезений на роботу до Німеччини, де й залишився після закінчення війни. Дописував до українських еміграційних газет, у 1947 р. видав книжку “Великі питання”. Як писав син Сергія Домазара Гай (лист до Тараса Закидальського, без дати (весна 1993 р.)), “це була розвідка на тему про те, якою мала б бути Україна, з огляду на політичний чи державний устрій, яка економічна система, якби вона була незалежною і суверенною державою. З часом батько розчарувався цим твором як аматорським, надто він був теоретичним, бо ні матеріялів чи практичного досвіду не було тоді про демократію чи капіталізм”. У 1949 р. виїхав до Австралії, де й прожив до кінця своїх років. Автор автобіографічного роману “Замок над Водаєм” (1947, англ. переклад 1971) та двох збірок нарисів.

60

Первісна публікація: Виродження та відродження інтеліґенції // Бюлетень Централі НОУС. - Січень 1944. - Ч. 1 (6). - С. 5-9; Лютий-березень 1944. -