Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">вимовляв належні в таких випадках, як йому здавалося, слова.

Вакуумні костюми? Таж він чи не все своє доросле життя

пропрацював саме в такому одязі. І форма їхня, й функція були

добре йому відомі. Але всякі оті лати, броня, армування та

технології, що перетворювали костюм на бойовий засіб, були

йому в новинку: з цим він досі не стикався. Звісно, дещо таке, що Алекс описував як «автоматичне ІФФ і виявлення ворожих

дій завдяки дисплею ГУД», сприймалось як щось разюче й

корисне, але тільки на звук, бо Басія так і не дотямив, для чого

воно конкретно. Отож він кивав головою і намагався справити

враження старанного учня, розглядаючи шолом, що його

вручив йому Алекс.

— А ти хоч коли стріляв із пістолета? — спитав Алекс, коли вже

все обладнання, всі обладунки були витягнуті з шафки й

продемонстровані.

— Ніколи, — сказав Басія. На мить спливла в пам’яті сцена того

їхнього нападу на рій кехівської сек’юриті. Ті жахливі рани, що

лишала в тілах автоматична зброя. Здивовані вирази облич

жертв, що помирали… Басія чекав, що зараз його знудить, але

все ще відчував тільки тепло й умиротворення. — Тільки

потримав у руці раз. Але певен: мабуть-таки не стріляв.

— Оце ось, — мовив Алекс, підіймаючи важкого чорного

пістоля, — особистий вогнепал калібру 7,5 мм. Магазин на

двадцять п’ять набоїв. Стандартна особиста зброя ФМРК. Має

досить добрий захист «від дурня», тому саме його я й даю тобі в

доріжку — в нутрощ ворожого корабля.

— Якщо я втраплю туди взагалі, — мовив Басія.

— Атож — якщо, — погодився, усміхаючись, пілот. — Ну, тут ти

не гати з нього навсебіч задля практики, але холостими смальни

кілька разів, аби відчути й упевнено користуватися. Хоча, сказати правду, якщо ти туди вломишся, а тоді до зарізу треба

буде мерщій вернутися назад, то, майже напевне, там тобі й

дасть жаба цицьки.

— Тоді навіщо тягти цю бамбулу з собою?

— А на те, щоб саме так: наставивши оце на ворогів, примусити

їх зробити те, що тобі потрібне, — пояснив Алекс.

— В такому разі чом би й незарядженим не прилякати? —

сказав Басія, узявши пістолета й махаючи ним у повітрі, аби

звикнути до його ваги.

— Ну, сам дивись, як тобі краще, — відказав Алекс.

— Ба ні. Покажи, що та як із ним робити. А тоді й заряди!

(Заради Фелсії! Я зроблю це заради неї!)

— Окей, — погодився Алекс і перейшов до конкретних

інструкцій.

* * *

Голден обізвався за кілька годин. І говорив він напруженим, сердитим голосом.

— Це Голден. Мертрі не поступається, ані на міліметр. Тож ну

його к довбаній матері. Ви визвольте Наомі. Кінчив зв’язок.

— Нууу, — так розтягнув Алекс слово, аж воно перейшло у

зітхання. — Приїхали. Як видається, це ми вже офіційно

перестали бути посередниками.

Басія на знак згоди кивнув — та не головою, а піднятим

кулаком, аж усе його тіло крутнулося трохи. Це вони плавали на

оперативній палубі. Навколо Басії висіли у повітрі різні частини

розібраного пістоля. Алекс наполіг, щоб він навчився розбирати

цю стрілячку на деталі й заново складати її докупи. Басія так і не

втямив, навіщо йому ще ця морока, але вчинив як слухняний

учень.

— І що далі? — спитав він.

— Для початку склади з цього мотлоху цілого пістоля. А я

видобуду характерні особливості «Ізраеля», і ми пройдемося по

них востаннє. Затям: речі на робочому кораблі зазвичай

рухаються. Не завжди їх знайдеш там, де вони позначені

стандартною синькою. Тобі потрібні будуть альтернативні точки

входу й виходу — на той випадок, якщо хтось заблокує коридор, яким ти хотітимеш пройти.

— Я маю добру пам’ять, — похвалився Басія. Прозвучало це

мов хвастощі, але так воно й було насправді. Він-бо виріс у

коридорах і всяких переходах. Орієнтація в просторі була в

нього бездоганна.

— То це допоможе тобі. Зараз ми тебе одягнемо,