Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Почати з того, що тих трьох днів ніколи вона й не мала,

— відказав Алекс. Слова його були різкі, гострі, але обличчя —

сумне й добре. — Я не забув моєї обіцянки. Якщо «Барба» піде

вниз, тоді твоя дівчинка пересяде на цей корабель.

— Дякую! — сказав Басія.

— Просто зараз я зв’яжуся з капітаном. Ми з ним виробимо

план. Тільки дай мені трохи часу. Можеш почекати?

«П’ять днів. Я можу дати тобі п’ять днів», — подумав Басія.

— Так, — сказав він.

— Гаразд, — мовив Алекс і зачекав кілька секунд, сподіваючись, що Басія вийде. Але той і не зворухнувся, то пілот, стенувши плечима, обернувся до комунікаційного дисплею.

— Капітане, це Алекс. Обізвися!

— Голден слухає, — за кілька секунд відповів знайомий голос.

— Отже, я, як ти й просив, ввів оновлені підрахунки. Ми

достеменно втрачаємо «Барбу» першою.

— Наскільки погане становище? — запитав капітан. Голос його

звучав якось розмито. Басія не зразу й дотямив, що то через

дощ.

— Лише за п’ять днів, навіть трохи менше, вона пошкребе по

атмосфері — густішій, ніж зможе витримати.

— Прокляття! — сказав Голден — і замовк. І мовчанка так

затяглася, що Басія затурбувався, чи не урвався зв’язок. — А як

«Росі»?

— О, ми справуємось. Багато чого відімкнулось, окрім світла й

повітря. Чимало слабинок.

— Чи можемо допомогти їм?

— Того типу, — зарозтягував слова Алекс, — щоб узяти їх на

буксир?

— Щось таке. Що ми можемо зробити?

— Шефе! — сказав Алекс. — Воно то можна зчепити отак-о два

кораблі, але проблемно буде утнути це на низькій орбіті. Я

простий пілот. Звісно, ліпше було б, якби повернулася наша

інженерка та й прорахувала все як слід.

— Так, це не жарти, — мовив Голден. Сердитим, на думку Басії, голосом. Це добре. Добре, що капітан сердиться. Басія відчув

дивну втіху від того, що й ще хтось, крім нього, занепокоєний

цим становищем.

— Чи ж є такий шанс? — підштовхнув Алекс капітана до

відповіді.

— Ось я ще раз побалакаю з Мертрі, — сказав Голден. — Скоро

озвуся. Голден кінчив зв’язок.

Алекс зітхнув. Губи йому зціпилися в тонку стяжку.

— Ці його перемовини навряд чи спрацюють, — припустив

Басія. — Правда ж?

— Не бачу, як би це спрацювало, — мовив Алекс.

— А це означає, що зовсім не дорівнює нулю шанс того, що ми

опинимося перед потребою визволяти її самотужки. І ти ж

знаєш: тут нас тільки двоє. Ти і я. Такі справунки.

— Тут нас троє! — підправив його Алекс, поплескавши пульт

управління рукою. — Не забувай. З нами ще є «Росі».

Басія кивнув головою, чекаючи, що ось зараз його шлунок

ізнову зціпиться в кулак, і як же він здивувався, відчувши: звідтіля потек ло, розпливаючись по всьому його єству, тепле

відчуття умиротворення.

— То й що я маю вчинити?

* * *

— Оце костюм LVA, — пояснив Алекс, показуючи на вбрання, що висіло в незамиканій шафці. Вони стояли на шлюзовій

палубі, де, крім шлюзу, ще були цілі ряди шафок і складських

комірчин. Те, що зберігалося в шафці, яку вони відчинили, скидалося

на

гумовий

костюм

із

безліччю

всяких

причандаликів.

— Елвіейї?

— Ел. Ві. Ей. Легка вакуумна армовка. Дасть тобі свободу рухів

у космосі, досить повітря для дихання й захист; непроникна для

радіації за нормальних умов. — Алекс вийняв той ніби-гумовий

костюм і пустив поплавати біля шафки, аби його краще

роздивився Басія. — Самозакупорюється у випадку проколу, оснащена сенсорами поранень і підтримання життя, із

вмонтованими основними медичними засобами. — Тоді ще

видобув якусь мов нагрудну плиту — червону, ніби з металу

зроблену. — А ще оце вбереже тебе від занадто великої

кількості дірочок, які може поробити пістолетний вогонь.

Алекс діставав усяке обладнання й демонстрував Басії, пояснюючи його призначення, а той ретельно все оглядав і