Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

сорочці. Без вогню пече.

Відкрив той файл, якого завів Алекс: список ремонтних робіт.

Пробіг очима. Досі він уже виокремив ті, які міг би зробити

негайно. Потратив якусь хвилю на перегляд решти ремонтних

завдань, намагаючись визначити, чи є там іще щось таке, що

було б саме йому до снаги виконати. Ні, не вишукалося нічого

подібного. Та воно й не дивно: це ж він уже вп’яте переглядав

той список.

Цок-цок-цок…

Басія обернувся. І запримітив зміну: схематичні орбітальні

траєкторії набули вже іншого вигляду! Відмінності були такі

незначні, що він би й нізащо не спромігся їх укмітити, коли б оті

ненавидні риси, що змальовували кончину його єдиної донечки, не впеклися, мов вогняні, йому в мозок. Безперечно: вони

змінилися. І чомусь він аж опісля помітив, що змінилися й

покази годинника!

Термін життя вантажного корабля вкоротився на цілих три

дні.

Останнього разу, коли він був подивився на годинник, він

показував трохи більше восьми днів. А тепер табло свідчило: лишилося менше п’яти.

— Годинник бреше! Він вийшов з ладу! — сказав він невідь-кому.

Алекс був нагорі, в пілотській кабіні, де й просиджував начебто

більшу частину свого часу. Басія рвонув ремені, якими був

прив’язаний до крісла, й хвилину даремно борюкався з ними, поки змусив себе заспокоїтись і просто натис на відповідні

защіпки. Тоді відштовхнувся у напрямі трапа для членів залоги

й подерся нагору.

На головному дисплеї в Алекса красувалася якась вельми

складна, з вигляду, діаграма. Пілот працював над нею, легенько

торкаючись пучками екрана та бурмочучи щось собі під ніс.

— Таймер зіпсувався, — доповів йому Басія. Якби не захекався

(хтозна-чому), то, можливо, навіть викрикнув би ці слова.

— Гммм? — Алекс ударив по панелі, й на екрані виник графік, повний циферії. Він почав уводити туди й нові цифри.

— Той годинник — той таймер орбітальний поламався!

— Якраз по ньому й працюю, — сказав Алекс. — Ні, він не

поламався.

— А число днів упало до п’яти!

— Атож, — мовив Алекс і, облишивши роботу, крутнувся в

обертовому кріслі, щоб бачити Басію. — Я саме збирався

поговорити з тобою про це.

Де й поділася Басіїна сила. Була б тут гравітація, то він так і

брязнувся б на підлогу на своїх гумових ногах.

— То він справний?

— Справний, — підтвердив пілот і тиць в екран у себе за

спиною, щоб повернувся графічний дисплей. — Але нічого

несподіваного тут немає. Ті, початкові дані про їхні батареї, мали змінитися. Почати з того, що ті їхні батареї — лайно, нікуди вони не годяться.

— Не розумію, — признався Басія. Шлунок йому стиснувся

клубком. Був би він попоїв хоч раз за останні два дні, то й

виблював би все з’їдене.

— Та, перша оцінка стану «Барби», засновувалася на

орбітальній

відстані,

масі

корабля

й

на

сподіваній

життєздатності батарей за умови їхнього використання. —

Говорячи, Алекс показав на кілька місць на своєму графіку. От

ніби це щось пояснювало. От ніби й той графік мав якийсь сенс.

— Коли працюють реактори, ніхто не потерпає за зниження

орбіти. Якби хто з нас захотів, то можна б вийти на такі орбіти, що були б майже постійні, але ж «Барба» має того свого шатла, а

він снує туди-сюди: то по руду, то вже з рудою назад, отож вона

й опустилася нижче. Додалося руди — корабель сів іще нижче.

Але ж, даруй мені на такому слові: та «Барба» — це летючий

кавалок лайна. Важча, ніж годилося б їй бути, і батареї дохнуть

швидко. Ну, то ось тобі нові цифри.

Басія відплив до гармашевого місця, аби звідтіля стежити, як

та ненависна математика випліскується на екран.

— Вона втратила три дні, — видушив він із себе, коли спромігся

на видих. — Три дні!

— Ні!