Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

Готові, Майку, — Анна вбралась у свою довгу мантію Справедливого Свідка, ототожнившись зі своїм статусом; Дюк стояв напроти неї, вбраний трохи недбало. В зубах він тримав запалену сигарету; на його шиї висів старий капелюх із написом «Преса» на стрічці, а він ще й обвішався камерами та сумкою з інструментами.

Вони підійшли до дверей у фойє, спільного для чотирьох фешенебельних номерів. За ними пішов лише Джубал; усі інші — тридцятеро, якщо не більше, — залишилися біля стереоблоку. Майк зупинився біля дверей. На столику поруч стояв глечик з водою та склянки, тарілка з фруктами та ніж для них.

— Краще далі не йди, — порадив він Джубалу, — інакше Патті доведеться супроводжувати тебе назад, повз своїх вихованок.

Майк налив собі склянку води; відпив ковток.

— Проповідування викликає спрагу, — він передав склянку Анні, потім взяв ножа для фруктів й відрізав скибку яблука.

Джубалу здалося, що Майк відрізав собі одного пальця... Але тут його увагу відволік Дюк, що якраз передав йому склянку. Рука Майка не кровоточила, а Джубал вже звик до спритності рук. Він прийняв склянку, випив трохи й зрозумів, що йому самому пересохло у горлі.

Майк потис йому руку і посміхнувся.

— Досить боятися. Це триватиме лише кілька хвилин. Побачимося пізніше, Тату.

Вони пройшли повз кобр-охоронців, і двері зачинилися. Джубал повернувся в кімнату, де були всі інші, все ще тримаючи склянку в руках. Хтось взяв її в нього, а він і не помітив, оскільки дивився на зображення на великому екрані.

Густий натовп накочувався хвилями, і озброєні полісмени могли відкинути його назад лише за допомогою гумових кийків. Подекуди лунали викрики, але здебільшого чуло чути лише невиразний гул натовпу.

Хтось запитав:

— Де вони зараз, Патті?

— Вони щойно вийшли з труби. Майкл трохи попереду; Дюк зупинився, щоб спіймати Анну. Вони заходять у вестибюль. Майкла помітили; його фотографують.

Зображення на екрані змінилося на величезну голову й плечі радісного й бадьорого ведучого новин:

— «Нові Світові Мережі» саме зараз у самому центрі подій; вас вітає ведучий новин, Щасливий Холідей. Ми щойно дізналися, що самозваний месія, інколи знаний як Людина з Марса, виповз зі своєї схованки у готельному номері тут, у прекрасному Сент-Пітерзберзі, — місті, в якому є все для того, щоб прихилити вас до гріха. Очевидно, Сміт готовий здатися владі. Лише вчора він втік із в'язниці, використавши вибухівку, яку йому потайки передали фанатичні послідовники. Але міцний кордон, який встановили довкола міста, виявився йому не по зубах. Ми ще не знаємо подробиць... Повторюю, ми ще не все знаємо, — тож залишайтеся з нами, і на вас чекає сюрприз. А зараз — слово нашому спонсору, який надав вам цю замкову шпаринку в останню хвилинку...

— Дякую, Щасливий Холідей, — і всім вам, добрі люди, які дивляться НСМ! Яка ціна Раю? Надзвичайно низька! Прийдіть і побачите на власні очі Єлисейські Поля, щойно відкриті як ділянки для забудови для обмеженого кола замовників. Землю зігрівають теплі води неймовірної Затоки, кожна ділянка гарантовано щонайменше на вісімнадцять дюймів вища від рівня води під час найбільшого припливу, — і зовсім незначна передплата.... Ой, пізніше, друзі... Телефонуйте до Затоки — дев'ять-два, дев'ять-два-вісім! Я дякую вам, Джек Морріс та забудовники Райського куточка! Гадаю, що у нас є ще щось! Так, сер, гадаю, ми...

— Вони виходять з центрального виходу, — тихо сказала Патті. — Натовп ще не помітив Майка.

— Можливо, ще ні... Але вже скоро. Тепер ви дивитеся на головний вхід чарівного готелю «Санс Соупсі», — перлини Затоки, чиє керівництво жодним чином не відповідальне за долю втікача, бо воно постійно співпрацювало з владою, — згідно з заявою, яку щойно зробив начальник департаменту поліції Девіс. А поки ми чекаємо на подальший розвиток подій, — кілька важливих фактів з химерної кар'єри цієї напівлюдини, що виросла на Марсі...

Прямий ефір замлоїли швидкою нарізкою архівних кадрів: багато років тому стартує «Посланниця»; «Чемпіон» здіймається в небо тихо і без жодних зусиль завдяки «Лайл-Драйв»; марсіани на Марсі; тріумфальне повернення «Чемпіона»; фрагмент з першого фальшивого інтерв'ю «Людини з Марса»: «Що ти думаєш про земних дівчат?... Оце так!»; швидкі кадри з конференції у Палаці виконавчої влади; сильно розрекламоване нагородження докторським ступенем з філософії, і все це — з напрочуд швидкими коментарями.

— Ти щось бачиш, Патті?

— Майк нагорі, на сходах; натовп щонайменше у сотні ярдів від нього; його не впускають на територію готелю. Дюк щось сфотографував, і Майк затримується, щоб дати йому змогу замінити об'єктив. Жодного поспіху.

Щасливий Холідей продовжив, щойно камери знову повернулися до натовпу (наближення і перспектива):

— Розумієте, друзі, — ця неймовірна місцевість сьогодні опинилась в унікальній ситуації. Відбувається щось дивне, і ці люди не налаштовані жартувати. Їхні закони спаплюжили, охорону — зневажили; отже, вони розлючені, і це цілком справедливо. Фанатичні послідовники цього підозрюваного антихриста не зупинялися перед жодними перешкодами, щоб марними спробами створити безлад — і дати своєму лідеру втекти від рук правосуддя. Будь-що може статися! Будь-що!

Диктор говорив все голосніше, підвищуючи голос:

— Так, зараз він виходить! Він йде до людей!

Місце дії показали з іншого боку; Майк йшов прямо до іншої камери. Анна та Дюк йшли трохи позаду.

— Це воно! Це воно! Це кульмінація!

Майк, не поспішаючи, продовжував йти до натовпу, аж поки його обриси на стереоблоці не набули реальних розмірів, — так, наче він був у кімнаті зі своїми водними братами. Він зупинився біля краю газону перед готелем, у кількох футах від натовпу.

— Ви мене кликали?

Відповіддю йому був рев.

Небі затягло хмарами; але саме в той момент сонце вийшло з-за однієї з них, і Майка осяяв промінь світла.

Його одяг зник. Він стояв перед ними, — сама золота юність, — вбраний лише у власну красу, через яку у Джубала стиснулося серце. Він подумав, що Мікеланджело в ті давні роки спустився б з високих риштувань, щоб зберегти її для ненароджених поколінь. Майк спокійно промовив:

— Подивіться на мене. Я — людський син.

На екрані з'явилася десятисекундна заставка: кілька танцівниць, виконуючи канкан, наспівували:

Милі дами, скидайте лахміття!

Найкращу мильну піну збивати біжіть!

Мило «Коханець» не якесь тобі сміття!

Ніжне для рук! Лиш тасьму бережіть.

Екран затопило зображення мильної піни на тлі звуків сміху дівчат; потім знову повернулась трансляція випуску новин:

— Господь прокляв тебе! — шматок цеглини влучив Майкові