Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

успіхи, тож я замислився над тим, чи повне ґрокання не покаже мені, що я на зовсім хибному шляху — що ця раса повинна бути розділена, що люди мусять ненавидіти один одного, боротися, постійно бути нещасними й воювати навіть із собою — просто для відсіювання, відбору, який мусить бути присутній у кожній расі. Поясни мені це, Тату. Ти мусиш мені пояснити.

— Майку, якого біса ти взагалі вважаєш мене безгрішним?

— Можливо, це не так. Але щоразу, коли мені потрібно було щось дізнатися, ти завжди міг мені відповісти, — і повнота завжди показувала, що ти говорив правильно.

— Прокляття, я відмовляюся від канонізації! Але бачу одне, синку. Ти — один з тих, хто спонукає усіх ніколи нікуди не поспішати — «очікування наповниться», кажеш ти.

— Правильно.

— А зараз ти порушуєш своє основне правило. Ти лише трохи почекав, — дуже мало як на марсіанські стандарти, — і вже хочеш здатися. Ти довів, що твоя система може працювати у невеликих групах, і я радий це підтвердити — бо ніколи не бачив таких щасливих, здорових, радісних людей. Цього має вистачити, щоб винагородити тебе за той короткий час, який ти на це витратив. Прийди знову, коли матимеш тисячу таких груп — дієвих, щасливих, неревнивих, — і ми обговоримо це знову. Це достатньо справедливо?

— Ти говориш правильно, Батьку.

— Але я не закінчив. Тебе мучило те, що тобі не вдавалося переконати дев'яносто дев'ять зі ста — тому, що раса, на твою думку, не могла впоратися з теперішнім злом і мусила його відсіяти. Але, чорт забирай, хлопче, — ти сам сприяєш цьому відсіюванню. Чи, радше, вони самі роблять це із собою, коли не йдуть за тобою. Ти планував знищити гроші та власність?

— О, ні! Всередині Гнізда нам це не потрібно, проте...

— Так само як і в будь-якій нормальній родині. Просто твоя — трохи більша. Та за її межами тобі це потрібно для того, щоб взаємодіяти з іншими людьми. Сем казав мені, що наші брати замість того, щоб стати духовними, займаються шахрайством більше, ніж будь-коли раніше. Це правда?

— О, так. Заробляння грошей — це простий фокус, щойно ти ґрокнув.

— Щойно ти додав ще блаженства: «Благословенні багаті духом, бо вони роблять гроші». Як наші люди виступають в інших галузях? Краще чи гірше за середньостатистичних?

— О, краще, звичайно ж, — якщо в цьому взагалі є щось, варте ґрокання. Бачиш, Джубале, це не віра; навчання — це просто спосіб ефективного функціонування у будь-якому занятті, яке ти спробуєш.

— Ось тобі і відповідь, синку. Якщо те, що ти кажеш правда, — а я не суджу, а запитую, і ти відповідаєш, — тоді конкуренція тобі потрібна. І зваженість кращої раси — теж. Якщо одна десята відсотка населення здатна сприйняти щось нове, — тоді все, що тобі потрібно зробити — це показати їм це нове. Через декілька поколінь усі дурні вимруть, а ті, кого ти навчиш, успадкують Землю. Коли б це не сталося — через тисячу років, чи десять тисяч, — ще є вдосталь часу для того, щоб хвилюватися щодо необхідності нових перешкод, які б змусили їх стрибати вище. І не дуже переймайся тим, що лише одиниці стали янголами за ніч. Особисто я навіть не очікував, що будь-хто з них впорається. Я лише думав, що ти виставив себе дурнем, коли прикинувся проповідником.

Майк зітхнув і посміхнувся.

— Я вже починав побоюватися, що так і було, хвилюючись, що підведу своїх братів.

— Мені все одно хочеться, щоб ти назвав це космічним смородом — чи якось так. Проте назва не має значення. Якщо у тебе є правда, ти можеш її показати. Покажи людям. Розмови нічого не доводять.

Людина з Марса підвівся.

— Ти привів мене до ладу, Батьку. Тепер я готовий. Я ґрокнув повноту, — він глянув на двері. — Так, Патті. Я тебе чую. Очікування завершилося.

— Так, Майкле.

Розділ 37

Джубал та Людина з Марса пройшли у вітальню з великим стереоблоком. Очевидно, тут зібралося усе Гніздо, щоб подивитися новини. На екрані був зображений великий, неспокійний натовп, який якимось чином стримували поліціянти. Майк глянув на нього і, здавалося, надзвичайно зрадів:

— Вони прийшли. Тепер це — повнота.

Захопливе очікування, що його початково відчував Джубал, значно зросло, відколи вони зайшли, — проте ніхто не рухався.

— Це надзвичайно великий натовп, любий, — погодилася Джилл.

— І готовий до навернення, — додала Патті.

— Мені краще переодягнутися, — сказав Майк. — На цьому звалищі у мене є якийсь одяг? Патті?

— Зараз, Майкле.

Джубал промовив:

— Синку, це збіговисько видається мені доволі загрозливим. Ти впевнений, що зараз саме час за них взятися?

— О, впевнений, — відповів Майк. — Вони прийшли, щоб побачити мене... Тож зараз я спущуся, щоб зустрітися з ними.

Він зробив паузу, звільняючись від одягу, і одягнувся так швидко, що допомога кількох жінок виявилася непотрібною, — оскільки складалося враження, що кожна річ сама знала, куди одягтися і як застібнутися.

— Ця робота має свої обов'язки, так само, як і привілеї — на шоу мусить з'явитися зірка... Ґрокаєте мене? Простаки на це чекають.

Дюк сказав:

— Майк знає, що робить, бос.

— Що ж... Але я не довіряю натовпам.

— Той натовп — здебільшого допитливі шукачі. І вони завжди є. О, там присутні і фостеріти, плюс кілька інших незадоволених, — але Майк може впоратися з будь-яким натовпом. Побачиш. Правда, Майку?

— Правильно, Людоїде. Зупинися й влаштуй їм шоу. Де мій капелюх? Не можу вийти на полуденне сонце без нього, — дорога панама кольорів однієї з місцевих спортивних команд ковзнула й вмостилась на нього голові; він недбало підняв її вгору. — Ось! У мене нормальний вигляд? — він був одягнений у своє звичне вбрання для зовнішніх служб: в майстерно пошитий й ретельно відпрасований білий діловий костюм, черевики відповідного відтінку, білосніжну сорочку з розкішною блискучою краваткою.

Бен відповів:

— Єдине, чого тобі не вистачає — так це кейса.

— Ти ґрокаєш, що він мені потрібен? Патті, у нас є кейси?

Джилл підійшла до нього.

— Бен пожартував, любий. Маєш ідеальний вигляд, — вона розправила його краватку й поцілувала...

І Джубал відчув цей поцілунок на собі.

— Йди, поговори з ними.

— Так. Час навернути їх. Анно? Дюку?

—