Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

там люди бачать такого надзвичайного — не знаю. І в Житомирі вже пройшла 2 рази, і всім подобається, і збори дала, а оце 7 марта знову починаємо серію вистав «Суєтою» (там же, с. 263).

У виставі сам автор грав Терешка Сурму, П. К. Саксаганський — Івана Барильченка і Тарабанова, М. К. Садовський — Михайла.

У критиці висловлювались різні, іноді протилежні думки про «Суєту». В зв’язку з цим у листі до М. Ф. Комарова від 7 грудня 1904 р. драматург пише: «Суєта наробила мені багато турбот, але я до цього привик: одні кажуть те, другі — друге... Всі уваги я ціню і зо всієї сили постараюсь уникнути тих недостатків, які замічаються при писанні нової штуки, але зараз поправлять несила, та й даремна була б праця. Краще я напишу, щось нове, ніж поправлять уже написане. Та ще якби хоч уваги були незначні, а то такі недостатки 4 акту, які підкреслили хоч, наприклад, ви, нищать в попіл весь 4 акт, і треба писать цілком новий. Що зразу не вийде добре, то так вже і буде погано.

А що, коли поправлю чи пак перетворю 4 акт, а він вийде гірший? Нема ж ніякої певності у тім, що, викинувши те, на що звертають увагу як на фарс,— п’єса буде слухатись так само, як зараз. Правда, нема такої певності і у вас. Та й що таке фарс? У Гоголя свиня приходить в суд, відшукує прошеніє (грамотна) і уничтожає все діло!.. Це фарс. Але коли життя людське до того погане, що тільки свиня може розрішить спор Ів[ана] Ів[ановича] і Ів[ана] Никиф [оровича], то що його було зробить?.. Чим я винен, що люди заражені суєтством до того, що події їх для розумного слухача здаються фаРС0М? І генерал, і повар, і переодягання — все це тільки суєтність людська, і поставлені вони як життєві риси, що яскраво дають зрозуміти фігуру Михайла і тисячі йому подібних, хворих суєтою мирською, яка шкодить чесним простим людським відносинам і оддаляє їх від натури.

Може, я, як той казав, всередині маю багато — та надвір тпру!

І через це не можу висловити добре своїх думок, так само, як не вмів краще змалювати того, що думав намалювать в «Суєті». Ну, що ж робить? Против сили не піднімають, що підняв, те й поніс!..» (там же, с. 268—269).

Комедія «Суєта» ішла в трупі П. К. Саксаганського і після смерті драматурга — до кінця існування трупи (1910). М. К. Садовський, який вибув з трупи навесні 1905 р., поставив п’єсу у вересні цього ж року в Руському народному / театрі товариства «Руська бесіда». Вистава протрималась в репертуарі театру до 1913 р. М. К. Садовський включив комедію у власній постановці й до репертуару своєї «Трупи українських артистів», яка'наступного дня після відкриття першого сезону— 16 вересня 1906 р. в Полтаві показала прем’єру «Суєти», а далі ця вистава була в репертуарі трупи весь період її стаціонарних виступів у Києві (1907—1919).

У радянський час «Суєта» — одна з найчастіше представлюваних п’єс української драматургічної класики. У постановці Г. Юри вона пішла у першому сезоні існування Нового драматичного театру ім. І. Франка у Вінниці (1920). На сцені цього театру в київський період його діяльності «Суєта» йшла з 1936 р. в постановці М. Терещенка (прем’єра — 28 квітня 1936 р.). У Львівському театрі ім. М. Заньковецької прем’єра «Суєти» відбулася ЗО грудня 1967 р. (режисер О. Ріпко) і відтоді мала тривале сценічне життя, здобувши визнання як зразок сценічного втілення української класики на сучасній сцені.

Ця сама львівська постановочна група здійснила виставу «Суєти» і в Харьківському театрі ім. Т. Г. Шевченка (прем’єра — 13 грудня 1972 р.).

Є відомості, що в перекладі англійською мовою комедія «Суєта» виставлялася в одному з лондонських театрів («Рідний край», 1908, № 1, с. 15).

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 5, с. 141—302.

1 Суєта — біблійний вислів «суєта суєт», що означає: дріб’язкові житейські турботи, марнота, приписується цареві Соломону (Еклезіаст,

1, 2) -

2 Паска — те саме, що великдень — християнське весняне свято, присвячене воскресению міфічного засновника християнства — Христа.

3 Гавана — тут: цигарка з кубинського тютюну.

4 Страсть—вечірнє богослужіння в страсний четвер — останній перед Великоднем.

5 Смольний і нет и тут —перший у Росії середній навчально-виховний заклад для дівчат дворянського походження. Заснований 1734 р. в Петербурзі. Наприкінці XVIII і в XIX ст. був найбільш консервативним закладом у Росії. Ліквідований після Жовтневої революції.

6 Р і в’є р а — смуга узбережжя Середземного моря, яка включає Лазуровий берег та Італійську Рів’єру (від кордону Франції до м. Спеції в Італії). Найбільший курортний район Західної Європи.

7Оце недавно читав у чайнім домі трезвости,.—

20 грудня 1894 р. царський уряд затвердив Статут про кураторство над народною тверезістю, метою чого було поширення серед населення понять про шкідливість вживання міцних напоїв, а також вишукування засобів проведення вільного часу поза питтьовими установами: влаштування дешевих їдалень і чайних, бібліотек-читалень, проведення лекцій і співбесід тощо. В «Керівних вказівках для діяльності кураторств над народною тверезістю», затверджених у 1897 р., серед засобів відвернення населення від пияцтва вперше названо на восьмому місці народні театри.

«Гус и».— Йдеться про байку російського письменника Івана Андрійовича Крилова (1769—1844).

Покрова — релігійне свято, що відзначається православною церквою Л жовтня за ст. ст.

10 К о р о л е н к о... Писатель? — Мається на увазі російський письменник Володимир Галактіонович Короленко (1853—1921).

11 Действительный статский — дійсний статський радник у табелі про ранги — цивільний чин четвертого класу, що відповідав військовому генерал-майору.

12 Статський (радник) —цивільний чин п’ятого класу, що відповідав придворному церемоніймейстеру.

,3...в Лубнях — дуже гарно! Сула, гори, монастир...— Лубні — старовинна народна назва міста Лубни (тепер—.райцентр Полтавської області); Сула — річка на Полтавщині; лубенський Преобра-женський монастир — колишній православний, монастир, заснований 1619 р. у с. Мгарі (збереглися споруди Преображенського собору і дзвіниці).

14 Пальмерстон Генрі Джон Темпл (1784—1865) —лорд, англійський державний діяч, з 1852 р.— міністр внутрішніх справ, а з 1855 р.— прем’єр-міністр Великобританії. Натхненник Кримської