Волтер Айзексон - Стів Джобс

відчувається презирство від власника, — пише він. — Купівля iPad для ваших дітей — це зовсім не демонстрація того, що світ ваш і ви можете його перескладати і розкрутити. Таким чином ви наче кажете своїм нащадкам, що навіть для заміни батарейок ви маєте викликати професіоналів».

Для Джобса віра в інтегрований підхід було справою правильною.

— Ми робимо ці речі не тому, що божеволіємо від контролю, — пояснював він. — Ми робимо це, бо хочемо випускати чудову продукцію, бо турбуємося про споживачів і тому що любимо відповідати за всі їхні враження, а не за те лайно, яке виробляють інші.

Він також вірив, що робить людям послугу.

— Вони заняті тим, що вдається їм робити найкраще, і тому хочуть, щоби ми робили те, що нам удається найкраще. Їхні життя насичені, вони заняті іншими справами і не мають часу думати про те, як інтегровувати комп’ютери та інші пристрої.

Цей підхід інколи йшов усупереч короткотерміновим бізнес-інтересам Apple. Але у світі, наповненому мотлохом, повідомленнями про помилки і набридливими інтерфейсами, це призводило до привабливої продукції, від якої клієнти отримували яскраві враження. Користування продукцією Apple могло бути таким же гордовитим, як гуляння в одному з парків дзен у Кіото, що так любив Джобс. Інколи приємно опинитися в руках того, хто божеволіє від контролю.

Напруженість Джобса також була очевидною у його властивості фокусуватися. Він ставив пріоритети і концентрувався на них, відфільтровуючи відволікання. Якщо його щось захоплювало — інтерфейс оригінального Macintosh, дизайн iPod чи iPhone, залучення музичних компаній до крамниці iTunes, він був невтомний. Але якщо Джобс не хотів на щось звертати увагу — на набридливу юридичну роботу, бізнес-справи, діагноз раку, проблеми у родині, — він це цілком ігнорував. Саме той фокус дозволяв йому казати «ні». Він повернув Apple до життя тим, що врізав усе, крім кількох головних продуктів. Він зробив пристрої простішими для використання тим, що зменшив кількість кнопок, програмне забезпечення — зменшенням можливостей, і інтерфейс — зменшенням вибору.

Він приписував свою властивість фокусуватися і любов до простоти практикам дзен. Це відточило його інтуїцію, показало йому, як фільтрувати те, що було непотрібним чи нецікавим, і виховало в ньому чуття естетики, заснованої на мінімалізмі.

На жаль, його дзен-практики так і не зробили його по-дзенськи спокійним і не надали внутрішнього спокою, що також стало частиною його спадщини. Він часто був напруженим, як натягнута струна, і не мав наміру це приховувати. Більшість людей мають реостат між розумом і словами, котрий модулює жорсткі сентименти та колючі імпульси. Але не Джобс. Він був брутально чесним.

— Моя робота полягає в тому, щоби казати, коли щось хріново, а не лестити про це, — говорив він.

Це робило його харизматичним і надихаючим, а також, якщо користуватися технічним терміном, подеколи рідкісним козлом.

— Я завжди хотів поставити Стіву лише одне запитання: «Чому ти буваєш інколи таким злим?» — якось сказав мені Енді Герцфельд.

Навіть члени його родини часом дивувалися тому, що в Джобса не було фільтра, який не дає людям висловлювати їхні божевільні думки чи відкидає їх. Джобс стверджував, що такою була його природа.

— Я такий і не можу бути тим, ким я не є, — відповів він мені, коли я поставив йому те запитання.

Але я гадаю, що він міг контролювати себе, якби хотів. Він ображав людей не тому, що в нього не вистачало емоційного розуміння це побачити. Навпаки, він міг оцінити людину, зрозуміти її внутрішній світ і побачити, як пристосуватися до нього, лестити тій людині або ж образити її.

Протилежний бік його натури не був обов’язковим. Це перешкоджало йому більше, ніж допомагало. Та деколи це грало свою роль. Увічливі та догідливі лідери, котрі хочуть уникнути пересудів про інших, зазвичай не так ефективно просувають зміни. Десятки колег, котрих Джобс образив, згодом усвідомили, що цим він змусив їх робити такі речі, про які вони навіть не мріяли. І він заснував корпорацію, наповнену гравцями А.

Сага про Стіва Джобса — це міф про створення Силіконової Долини, який писався довго: компанія, запущена у батьковому гаражі, розрослася до світових меж. Він не вигадав багато речей одразу, але він був майстром складання ідей, мистецтва і технології так, що з них утворювалося майбутнє. Він змайстрував Macintoish після того, як зрозумів силу графічного інтерфейсу так, як це не могла зрозуміти «Ксерокс», і він винайшов iPod після того, як зрозумів радість від того, що ти маєш тисячу пісень у своїй кишені, і зробив це так, як не втілила Sony, у якої було все обладнання і передісторія, щоби це зробити. Деякі лідери втілюють новації тим, що намагаються бути хорошими на загал. Інші силкуються укладати хороші угоди. Джобс намагався робити і те і інше, причому безжально. В результаті за понад 30 років він запустив серію продукції, яка трансформувалася в цілу індустрію:

• Apple II, який мав мікросхему Возняка і перетворився на перший персональний комп’ютер не лише для аматорів.

• Macintosh, який почав комп’ютерну революцію і популяризував графічний інтерфейс.

• «Історія іграшок» та інші блокбастери Pixar, які відкрили диво цифрової анімації.

• Крамниці Apple, які переглянули роль крамниці у визначенні торгової марки.

• iPod, який змінив те, як ми слухаємо музику.

• Крамниця iTunes, яка врятувала музичну індустрію.

• iPhone, який перетворив мобільні телефони на пристрої для музики, фотографії, відео, електронної пошти та Інтернету.

• Крамниця програм (App Store), яка породила нову індустрію створення змістового наповнення.

• iPad, який запустив комп’ютеризацію планшетів і запропонував платформу для цифрових газет, часописів, книг і відео.

• iCloud, який посунув застосування комп’ютера з його центральної ролі в керуванні змістовим наповненням і змусив інші пристрої синхронізуватися з ним.

• Сама Apple, яку Джобс уважав найкращим винаходом — місцем, де уява плекалася, застосовувалася і втілювалася так творчо, що компанія стала найвартіснішою на планеті.

Чи був Джобс розумним? Ні, не винятково. Натомість він був генієм. Його творчі скачки були інстинктивними, неочікуваними і подеколи чарівними. Він, звичайно ж, був прикладом того, кого математик Марк Кац називав магом-генієм; хтось, чиї ідеї виникли ні з чого і підживлювалися інтуїцією більше, ніж ментальною силою. Як слідопит, він міг убирати інформацію, вдихати вітер і відчувати, що попереду.

Так Стів Джобс став найкращим керівником нашої ери, той, кого обов’язково пам’ятатимуть і через століття. Історія піднесе його на місце поруч із Едісоном і Фордом. Більше, ніж будь-хто з його сучасників, він виробляв продукцію, яка була досить новітньою і поєднувала поезію з процесорами. З жорсткістю, яка могла робити працю з ним