Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

сорок третій. Боббі

Вони всі щось прогледіли. Хтось ніби стукав усередині черепа, вимагаючи уваги. Боббі подумки все розглянула. Звісно, цей

хрін Нгуєн усім своїм виглядом показував, що готовий знищити

«Росинант», і байдуже, що на борту високопосадовиця ООН.

Авасарала поставила на те, що її присутність змусить кораблі

ООН відступити. Йшло до того, що вона програє це парі. Їх досі

наздоганяло шість оонівських есмінців-винищувачів.

Але у тих кораблів на хвості було ще шестеро.

І вона щойно звернула увагу Голдена, що серед них — два

швид ко хідних крейсери класу «Раптор». Із найновішим

військовим оснащенням — вони більше ніж гідні суперники для

будь-якого есмінця ООН. Разом із ними ще чотири марсіянських

есмінці. Невідомо, чи кращі вони за земні відповідники, але два

крейсери давали їм значну перевагу в тоннажі та вогневій моці.

Й вони переслідували оонівські кораблі, наглядаючи, чи ті не

втнуть якусь штуку, що призведе до війни.

«Як-от уб’ють єдину політикиню ООН, яка стримувала ту

війну з Марсом».

— А знаєте що? — сказала Боббі ще до того, як зрозуміла, що

збирається щось сказати. — Я щойно дещо придумала.

На камбузі запала мовчанка.

До Боббі повернувся несподіваний і незручний спогад про те, як вона заговорила на нараді в ООН і заразом спаскудила собі

військову кар’єру. Капітан Голден — вродливий, але трохи

зарозумілий — витріщався на неї, не надто привабливо

роззявивши рота. Він нагадував дуже розлючену людину, яка

втратила хід думок посеред своєї тиради. Авасарала теж

витріщалася. Проте, навчившись краще читати обличчя старої, Боббі не бачила там гніву. Тільки допитливість.

— Ну, — почала Боббі, прокашлявшись. — За кораблями ООН

летить шість кораблів Марса. І марсіянські кораблі переважають

їх за класом. Обидва флоти — у стані підвищеної готовності.

Ніхто не рухався і не говорив. Допитливість Авасарали

змінилася задумливістю.

— Отже, — продовжила Боббі, — може, вони готові за нас

заступитися.

Задумливість Авасарали тільки поглибилася.

— Чому, — сказала вона, — марсіяни полізуть захищати мене

від мого ж клятого флоту?

— Хіба так складно запитати?

— Ні, — відповів Голден. — Думаю, ні. Усі інші теж думають, що не складно?

— Хто дзвонитиме? — запитала Авасарала. — Ти? Зрадниця?

Слова вдарили їй під дих. Але Боббі побачила намір старої. Та

кидала у Боббі найгіршу з можливих відповідей марсіян.

Перевіряючи її реакцію.

— Так, я відкрию дорогу, — кивнула Боббі. — А переконувати їх

доведеться вам.

Авасарала дивилася їй у вічі дуже довгу мить, а тоді

погодилася:

— Добре.

* * *

— Повторіть, «Росинанте», — попрохав марсіянський

командир. Зв’язок був таким чітким, ніби вони стояли з цим

чоловіком в одній кімнаті. Він розгубився не через якість звуку.

Та все ж Авасарала заговорила повільно, ретельно вимовляючи

слова.

— На зв’язку помічниця заступника Генерального секретаря

Організації Об’єднаних Націй Землі Крісджен Авасарала, —

повторила вона. — Я на шляху до миротворчої місії в системі

Юпітера, і на мене збирається напасти бунтівне крило флоту

ООН. Рятуйте, чорт вас забирай! У винагороду я вмовлю свій

уряд не стирати вашу планету в попіл.

— Мені треба обговорити це з керівництвом, — сказав

командир.

У їхній розмові не було відеозв’язку, але чулося, як він

посміхається.

— Зв’язуйтеся, з ким треба. Тільки знайдіть рішення до того, як

ці паскуди закидають мене торпедами. Гаразд?

— Постараюся, пані.

Довгов’яза жінка — її звали Наомі — перервала зв’язок, розвернула крісло і спитала Боббі:

— Можеш іще раз пояснити, нащо їм допомагати нам?

— Марс не хоче війни, — відповіла Боббі, сподіваючись, що не

висмоктує це з пальця. — Якщо вони дізнаються, що голос

розуму землян — на кораблі, який от-от знищать бунтівні

яструби війни з ООН, логічно буде втрутитися.

— Скидається на те, що ти це висмоктала з пальця, — сказала

Наомі.

— А ще, — додала Авасарала, — я щойно дала їм дозвіл

стріляти по оонівському флоту без будь-яких політичних

наслідків.

— Навіть якщо вони допоможуть, —