Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Всередині кулі все до болю знайоме. Кольори, правда, наче зблякли, зате пелюстки дивної квітки, схожої на троянду, вигравали тисячами відтінків червоного й помаранчевого.

Просуваючись поміж складних фігур з піщинок-додекаедрів, Норд скоро потрапив у справжні хащі химерних гіллястих «живих дерев». Ті сіро-сріблясті іскристі утворення змінювали розміри, форму, росли, розпадалися, але скрізь виникало й пропадало щось невловимо-постійне. Чоловік відчував на собі пильний погляд чужої істоти.

Норд зіщулився, завмер, шукаючи натяк на неї в хитромудрому сплетінні закручених спіралями ланцюгів, об’ємних хрестів, голкастих зірок, цілої купи багатогранників. Щось химерне, на межі зорових галюцинацій, проглядало в злагодженій роботі додекаедрів. Вони мурахами виконували чиїсь вказівки. Якщо існують підлеглі, повинен бути володар. Ота «троянда» в центрі є прихистком для нього.

Крізь щільний ліс фігур картограф поволі добирався мети.

Гігантська квітка палахкотіла тремтячою холодною плазмою, розпадаючись на безліч язичків. За ними проглядалося золотисте сяйво.

Норд готувався до зустрічі. Чоловік не сумнівався, що побачить хазяїна Хмари. Чи хазяйку? Ділення за статевими ознаками в цьому світі недоречне. Зрештою, важливе походження фіолетової кулі. Картограф підібрався до останнього кордону, вороття немає. Що в центрі? Може там ховається демонічна сутність руйнівника-недобитка, і йому потрібна людська душа для втілення далекосяжних задумів з підкорення галактики. Звідки взялися чорні думки? Мабуть, то рештки інстинкту самозбереження попереджають про потенційну загрозу. Та чи існує вона насправді?

Норд відчув спротив пелюсток. Погані думки викликали відповідну реакцію. Чоловік застряг у мінливому мерехтінні холодних язичків, а потім почав віддалятися від центру. Хмара однозначно казала: повір, або забирайся геть.

Картограф запанікував, адже думки бувають різні, не всі вони хороші, а сумніватися й недовіряти — вроджена особливість людини.

Спротив ослаб. Хмарі байдуже до поляризованих змін настрою, тривог, страхів, сміливого злету фантазії, кохання, ревнощів, суму за втраченими близькими. В Хмарі немає нічого зайвого. А Норд обов’язково внесе в досконалий механізм-організм дисгармонію. Навіщо Хмарі пускати чужорідне тіло у своє лоно?

Золота куля запалала яскравіше.

Картограф наблизився до неї, намагаючись крізь сліпуче сяйво розгледіти серцевину. Ні, треба ближче… Якась потужна сила наче штовхнула в спину, чоловік занурився в жар, свідомість вимкнулася, а згодом, коли прийшов до тями, ледь не впав у кому: душа знову мала тіло, вкрите золотими обладунками. Норд ворухнув руками, покрутив головою, обмацав ноги. Невже глюки? Не встиг картограф до пуття роздивитися нову оболонку, як його огорнув суцільний вугільний морок. Щось страшне й привабливо-гіпнотичне таїлося в тій темряві, а ще передчуття нападу злих сил. Вони чекали, поки жах скує жертву, паралізує захист, і тоді з глибин того мороку виринуть забуті монстри Всесвіту.

Норд зусиллям волі відігнав примари й змусив себе думати про Тану. Морок посвітлішав, в ньому проявилися світлі цятки, і перед картографом розгорнулася мапа галактики. Зірки, туманності, розсіяні та кульові скупчення, спіральні рукави… Десь там ховалися давно забуті планети. На них існували хмари, подібні до форівської, але міцні зв’язки розірвані після навали завойовників. Це для людей Хмара могутня, а для потужних технологічних цивілізацій минулого вона одинока й слабка. Людина потрібна як посланець. Для душі в енергетичному коконі-тілі у Всесвіті доступні павутинки-коридори, котрими можливо мандрувати від зірки до зірки, від галактики до галактики, з одного виміру в інший. Кожна хмара мала власного посланця. Завойовники їх знищили.

Норд Зейн дивився на темну сферу навколо себе, і сенс місії окреслювався чіткіше. Хмарі потрібен симбіонт-людина для подорожей і пошуку вцілілих одиноких розумних хмар. А як же «Кеплер»? І на це німе питання отримана відповідь. Людям дозволено вивчати Фору, збудувати базу, але про тераформування планети доведеться забути назавжди.

Картограф пробігся поглядом по яскравих цятках, і хвиля радості наповнила його: зірки на відстані простягнутої руки! Норд побуває на Оффі й зустрінеться зі своїм двійником.