Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

ніч. Лусія керувала групою, котра старалася наповнити все, що

могло тримати воду, припасами з хімічного пристрою. Керол

Чівеве повела іншу групу оглянути підлогу й стіни вежі, позатикати всі, що ще полишалися, дірки-щілини від слимаків і

повикидати всіх тих смертослизів, що таки нашевкалися

досередини, геть із вежі.

Голден побрався нагору пандусом, а тоді ще здолав марш

східців, пороблених із порожніх ящиків, поки нарешті опинився

на третьому поверсі вежі. В кімнаті, яку вони оптимістично

нарекли лабораторією, він застав Елві, Фаєза й ще одну

членкиню кехівської наукової групи… але як же її звати?

Здається, Судьям?

— Хто це завітав? — спитала Елві. Тоді штовх Фаєза в біцепс. —

Чи це Джим?

Фаєз примружився, роздивляючись прихідька, а тоді сказав:

— Нарешті.

— Перепрошую, що спізнився, але вчепився Мертрі…

— Треба, щоб ви прочитали ось це, — урвала його пояснення

Елві, показуючи на крихітний екран хімічної установки. Голден

підійшов, подивився на дисплей: годі було дібрати сенсу в тій

мішанині символів та акронімів.

— Що ж мені треба шукати?

— Спочатку нам треба проглянути Сі-Бі-Сі, — сказала Елві, піді йшовши, щоб показати, де воно на екрані. Але напису: Сі-Бі-Сі — там не було.

— Ну добре, — мовив Голден. — Тут має бути написано: Сі-Бі-Сі? Але ніякого Сі-Бі-Сі я тут не бачу.

Елві зітхнула, а тоді повільно заговорила.

— Вгорі на екрані — чи написано там «результати»?

— Ні. На самому вершечку написано «інструменти». Це є те, що вам треба?

— Не те, що треба, меню. Натисність на останню кнопку, —

сказала Елві, показуючи на одну з кнопок на екрані. Голден

натис на неї.

— О, тепер я бачу опцію «результати».

— Натисніть на неї. А тоді пошукаємо числа з показниками Сі-Бі-Сі, еР-Бі-Сі, Дабл-ю-Бі-Сі, гемоглобіну, гематокриту й

кількості тромбоцитів.

— Ага, — щасливо мовив Голден, — я бачу всі ці речі.

— Назвіть нам ті величини.

Голден так і вчинив, а Елві занотувала у своєму терміналі.

Вона збільшила дисплей до таких розмірів, що Голден міг би

вчитати й з протилежного кутка кімнати.

— А зараз назад, угору: погляньмо на гази крові, — сказала

вона, коли покінчили з попереднім. Уся ця робота забрала

годину часу, але зрештою Голден видав усі результати, що були

їм потрібні. А тоді вирішили взяти ще дещицю його крові й з

тим відпустити.

Коли й з цим покінчили, він став біля Елві, притискаючи

шматочок бинта до місця заштрику.

— То як ми, хоч трохи наблизилися до вирішення?

— Нелегкий це процес, — відповіла вона. — Навіть із доступом

до всіх цих великих умів та до комп’ютера «Ізраеля». Ми

шукаємо щось у складному організмі — мов ту голку в копиці

сіна.

— А скільки часу нам лишилося?

Елві так схилила голову, що світло освітило її зіниці. Голден

розгледів там ледь помітний зеленавий відтінок.

— Майже ніскільки, — відповіла вона. — Але вам треба

виспатися. Ви виснажені.

— Це кров моя вам таке сказала?

— Ви вже дві доби не спите, — засміялася вона. — Математика

мені це сказала.

— Обіцяю вам, що зараз як заляжу, як дам хропака! — збрехав

він їй.

По імпровізованих східцях та по химерно покрученій кривій

лінії інопланетянського пандуса спустився він у людську

товкотнечу на першому поверсі. Лусія передала обов’язок

забезпечення всіх водою своїм помічницям, а сама світила

вузеньким промінцем у вічі маленькій дитині. Коли Голден

минав її, подарувала йому стомлену усмішку. В іншому кутку

хтось стривожено скрикнув, а тоді про мчав через кімнату, несучи слимака на палиці, й викинув його надвір. Голден

вийшов надвір і розтоптав смертослиза.

Небо темнішало, набуваючи відтінку мокрого попелу, дощ

пішов рясніший. Здалека, зі сходу, докотився грім, а від

блискавки лиш тьмяні одбляски освітили хмари. Повітря пахло

озоном і мулом.

І знову Голден почовгав, одиноким дозором довкола вежі.

Розділ тридцять дев’ятий.