Олександр Міхед - Понтиїзм. Казки кінця світу

Не знаю скільки зараз тобі років, доню, але я точно знаю твоє ім’я.

Валя.

Ці м’які переливи літер і є твоєю посмішкою і лагідними очима.

Писати тобі зараз, це як складати бомбу уповільненої дії. Але при цьому не знати, коли точно вона вибухне і скількох уразить.

Писати тобі зараз, це як укладати капсулу часу. Збирати речі і слова, які відкриються колись, у майбутньому. Але у мене ніколи не було певності, чи зрозуміють нас тоді.

Говорити з тобою зараз настільки важливо, що може забракнути слів. Мені їх завжди не вистачатиме. А ти мене не будеш слухати. І будеш іти своїм засніженим шляхом, але ступаючи в мої сліди.

Коли ти читатимеш ці рядки, можливо, ти не все зрозумієш. Але я точно знаю, щось подібне ти зможеш сказати іншими словами та іншими назвами, які існують у вас, вже тоді.

Доню, я прожила небагато і неяскраво, але зрозуміла кілька речей.

Кожен із нас, хоч би коли жив,

повинен вірити у свого персонального Ісуса,

завоювати свій приватний штат Айдахо,

захищатися від масованих атак заздрості і ревнощів людських,

прагнути в свою Нірвану,

годувати своїх кишенькових монстрів і ховати

скелети в шафі,

мріяти про Супер Маріо, але

любити Колю з третього парадного,

мати власну думку і не дослухатися

до радіоголів,

приручити дракона і ручну гранату,

визволити Алісу з кайданів і

робити свій Love is…

Доню, я навчу тебе говорити, покажу, як тримати виделку і ложку. Ти вивчиш літери, почнеш ними гратися. У тебе будуть розв’язуватися шнурівки і матимеш коліна, перемазані зеленкою. Я навчу тебе тримати удари долі. Ти ходитимеш на танці і гратимеш у шахи. Я навчу тебе плавати, і ми гратимемось у русалоньку на розпеченому камінні біля моря. Я поясню тобі, звідки на цей світ з’являються малята-інопланетяни. Я поясню тобі, як захищатися і наскільки важливо вибрати собі правильного принца для першої ночі. Ти мене не послухаєш. І, мабуть, він тобі не подзвонить наступного ранку, після того, як ти віддаси йому те, чого він так випрошував. Ти станеш дорослішою. Підеш в університет, зустрінеш хлопця своєї мрії, покинеш його на останньому курсі, влаштуєшся на роботу. Можливо, зробиш кар’єру. Зустрінеш нормального хлопця, у вас будуть діти. Можливо, ти будеш щасливою.

Ти дізнаєшся, що ти єдина, але не перша.

Ти рано відчуєш, що таке людська жорстокість.

Я завжди буду поруч, доню.

Єдине, чого я не зможу… Я не зможу зробити твоє життя не таким самотнім.

Ти скоро вже будеш тут і зрозумієш, наскільки тужливе і болюче життя розірваних навпіл і на шматки людей на цій голомозій землі.

Доню, весь світ біля твоїх ніг.

Твоя доля залежить від тебе.

Ліпи її як хочеш.

Але пам’ятай, що часу мало. Його завжди замало. Він постійно кудись біжить. Часом він зупиняється, і люди застрягають між минулим і теперішнім. Живуть у власних спогадах. Ти не зможеш відмовитися від свого минулого. Воно завжди буде за твоїми плечима, як рюкзак, як довжелезна фата.

Ти не помреш, якщо зламаєш час. Якщо