Олександр Міхед - Понтиїзм. Казки кінця світу

пірнають у тунелі підземки і летять наввипередки, скорочуючи шлях через загублені й недобудовані станції-привиди. Вони збиваються зі шляху, довірившись сяйву реклами, що, наче фальшивий маяк, тягне кораблі на небезпечні рифи.

Де-не-де у вікнах світяться каганці. Брати схилилися над немічним батьком-старцем. Священики прихилилися до своїх священних писань. Рабині сплять зі своїми господарями. Художники марять іншими світами.

Лишається лише мить.

Янголи роблять кілька порухів крилами, і світ вибухає. Пекельний вогонь пече янголятам п’яти і обпалює крила. Вони, зойкаючи, набирають висоту.

Плачуть і не озираються. Хвиля вибуху наздоганяє їх. Людські гріхи, мрії та смерті накривають янголів.

Зникають написи на стінах, приписи в книгах, падають ідоли, горять небеса, як бойові знамена.

Янголи летять у полум’яні небеса, і перед їхніми очима мерехтять мільйони людей, застиглих німими фігурами в останню мить життя. Самотність налипала на тіла, й люди тягнулися одне до одного в останню мить. Хапалися за речі, паспорти і коштовності. Розтоплені метали проникали в їхні кістки, ставали ними. Раби стерегли речі господарів.

Закипав мозок, перестиглими фруктами вибухали голови. Вогонь з’їдав старий світ. А десь там, ближче до епіцентру вибуху, була неосяжна яма, вхідна брама до пекла.

Людські тіла і рештки їхніх душ, пошматовані, розліталися навсібіч. Кров перетворювалася на окріп, а плоть — на м’ясо.

Падали держави та ідоли, що керували ними.

Потік листів, смсок, дзвінків, відосів, статусів, світлин із місць подій застиг умить, як вимовлений крик.

Топилися церковні шпилі, старезні книги та брехливі метелики щоденних газет.

Хтось вистрибував із вікон і розчинявся у безконечності вогняних хвиль. Вогонь топив у єдине небуття будинки та будівлі, дитячі іграшки, автомобілі й вертепи, стираючи все за саму лиш мить.

Бомба не знала милості, не розбирала, як і стара з косою, хто молодий, хто кволий, хто незалежний, хто непростий, хто з кулею у скроні, хто скелет у схроні. Вона не знала імен, адрес і рас. Вона зжерла старий світ на всю горлянку, до пекельної відрижки.

Старого світу більше не було. Не було й того, хто про нього міг би розказати. Ніщо не мало значення — лише самотність смерті та бажання бути з кимсь в останню мить.

Пекло пащеку розверзло. Ніч стала днем, вказуючи небесні манівці схвильованим янголятам. Сльози закипали на їхніх обличчях.

Янголів наздоганяли задушені душі. Жертви богові війни.

Хоч не було вже ні війни, ні смерті, ні життя.

Світ починався заново. Від точки нуль.

Жовтень 2011 — Липень 2012

Примітки

1

У період розмноження для кожного зі своїх 20 яєць оса повинна знайти по тарантулу.

2

Ми знайдемо іншу для Вас.

3

Нам не потрібна інша. Я хочу тебе.

4

Ну от. Я майже в тебе закохалася. Ще трошки. Ще трошки і ти повернешся додому. І залишиш мене саму.

5

Ви знаєте, Роберте, я завжди мріяла про подорожі. Подорожі в далекі країни. Як справжня мандрівниця, я почала готуватися заздалегідь. З дитинства. Я вчила мови, переконана, що зможу вижити будь-де, якщо зможу порозумітися з місцевими. Мені пощастило з учителями, однак не пощастило з часом. Зачинені кордони, залізні завіси. Лишався тільки один спосіб потрапити деінде — крізь вікно, що тоді було так само брудним і брехливим. Я дивилася телевізор, як і всі. Але дивилася вибірково, як серіал, у якому є улюблений герой.

6

Може пам’ятаєте, був один репортер. Виглядав як кінозірка. Тоді ще багато писали в газетах, показували його світлини зі школи та університету, мовляв, дивіться яке страшидло, а туди виїхав, який одразу красень буржуазний став, забув своє коріння. Але журналіст не здавався. Він пізнавав світ, відкривав його і ділився з нами. Зі мною. З ним я пройшла другу сексуальну революцію, падіння кількох імперій, народження близнюків і т.д. Ми дорослішали разом, існуючи у двох паралельних реальностях. Я народила Катю. Ага, щоправда, перед тим одружилася з одним хлопцем, через те, що той був схожий на журналіста. Повелася, як остання дурепа, як підліток, закоханий у кумира з плаката. Ми, щоправда, тоді всі дитиніли. Мого журналіста ледь не вбили в черговій африканській експедиції. Мій чоловік згорів у ліжку, коли заснув п’яний. Я займалася Катею, готуючи її до мандрівки. До її мандрівки.

7

Навіщо Вам ця маска? Чому в ній Ви повертаєтесь додому?

8

Не знаю. Стільки років минулося. Все змінилося. П’ять-сім років не в етері, губиш форму, тебе забувають. Ти вже пройдений матеріал. Репортаж, порізаний у монтажній. Об’єкт пародій та мумія для новорічних телепривітань. Я повернувся сюди чужим. Нікому не потрібним, майже пенсіонером. Я навчився не багатьом речам. Одна з них… Люди відкриваються незнайомцям. Можна зрозуміти чиєсь життя, лишень поглянувши з боку.

9

Я так гнався за славою. Хотів побачити світ. Отримати світ. Ні дому, ні дружини. Тепер у мене постійна тимчасова кімната, тимчасове життя у вічному готелі. Ці дівчатка, що бачать у мені надію на інше життя. А мені від них і небагато треба. Це все лиш матеріал…