Леся Вороніна - Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пірати почали нишпорити по квартирі, заглядати у шафи, під ліжко, одноокий навіть поліз до холодильника. Напевно, пірата зацікавили продукти, що там лежали, бо Олянка почула голосне плямкання.
— Гей ти, Лоскотунчику, не відволікайся! — покликав одноокого третій пірат — худющий дядько з лисою головою, що нагадувала велетенське яйце. — Зараз знайдемо нашого листоношу, обскубемо йому все пір’я, а тоді разом з дівчиськом кинемо в мішок і відвеземо на наш секретний айсберґ! Тоді її татусь і мамуся уже точно на нас працюватимуть, і ми заволодіємо всім світом!
Тим часом, поки пірати тинялися квартирою, Олянка, Буцик та пінґвін Петро спокійнісінько сиділи на письмовому столі й спостерігали за їхніми пошуками.
— Хлопці, мабуть, дівчисько й пінґвін втекли крізь вікно! — припустив бандюга у червоній шапочці.
— Ти що, зовсім з глузду з’їхав? — заперечив голомозий і постукав себе по маківці, де видніло татуювання — череп із двома перехрещеними кістками. — Тут дев’ятий поверх, а пінґвіни, хоч вони й птахи, літати не вміють, у них навіть крила перетворилися на ласти. І про летючих дівчаток я теж ніколи не чув.
— Ану, замовкніть! — раптом наказав одноокий. — Чуєте, хтось відчиняє двері.
Олянка вжахнулася — адже це бабуся повернулася з пошти, і зараз може потрапити в лапи до розлючених піратів. Треба було негайно щось придумати. Дівчинка глянула на нямлика, але він саме безшумно перестрибував зі столу на підвіконня, бо одноокий поставив коробку з тортом якраз на те місце, де ще кілька секунд тому сидів Буцик.
Отже, треба було діяти самій. Вона нахилилася до вуха пірата й зашепотіла:
— Лоскотунчику, даремно ти вліз до цієї квартири. Тут віддавна мешкаємо ми — привиди. Ми непомітні, але дуже небезпечні. І дуже не любимо, коли до нас вдираються без запрошення. Зараз сюди прийде господиня, і якщо ви заподієте їй щось лихе, не бачити вам свого айсберґа, як власної потилиці. Подивися уважно на лисину свого друга. Бачиш череп з кістками? Отаким буде твій портрет, коли ви негайно звідси не заберетеся!
Пірат підстрибнув від переляку, а тоді почав озиратися на всі боки й вимахувати руками, ніби намагався відігнати від себе якусь мару.
— Мамочко! — раптом зарепетував пірат, — рятуйся хто може! Це будинок з привидами. Хлопці, за мною!!! Тікаймо геть із цього жахливого дому!
Пірати кинулися навтьоки і прожогом вискочили з Олянчиної квартири, мало не збивши з ніг бабусю, що саме заходила в двері.
Розділ четвертий,
де бабуся, нічого не підозрюючи, їсть торт, а
Олянка вже вкотре змушена вдатися до хитрощів
— Буцику, мерщій роби мене видимою, — попросила нямлика Олянка і тієї ж миті отримала ще одного щигля по носі.
І саме вчасно, бо до її кімнати зайшла бабуся.
— Онученько, що це за чоловіки вискочили з нашої квартири? І чому у них був такий наляканий вигляд? — здивовано запитала вона. — Чому по всій підлозі розлита вода? І якісь дивні сліди, схожі на пташині лапи.
— Ой, бабусю, це приходили татові друзі з Антарктичної наукової станції, — пояснила дівчинка і зашарілася від сорому. Адже вона дуже не любила брехати і робила це лише у крайніх випадках, коли треба було когось врятувати. — Он бачиш, вони й торта принесли. Хотіли разом з нами випити чаю. Але потім до них подзвонили і викликали на нараду. А сліди… вони просто забули витерти ноги. Знаєш, там на станції люди забувають про такі речі.
— І ті чоловіки ось так у спортивних костюмах і з мішком на ту нараду побігли? — здивувалася бабуся.
— Так, так, вони дуже поспішали і не встигли переодягтися, — пробурмотіла дівчинка. — А в мішку вони розносять подарунки, — додала Олянка й опустила очі.
Та бабуся не звернула уваги на дивну поведінку онучки. Вона помітила на столі торт і зраділа:
— Ось бачиш, які милі люди. Хоча, на перший погляд, доволі страшні, — сказала бабуся. — Олянко, іди мий руки, питимемо чай з тортом.
Дівчинка зрозуміла, що настав час діяти. Вона швидко забігла до ванни, замкнула двері и почала чарувати над шматком суничного мила, як робила вже не раз. Адже їй треба було залишити вдома замість себе дівчинку-двійника на ім’я Кулька.
Олянка дістала заховану під ванною пластикову трубочку, потерла нею мокре мило й видмухала велетенську мильну бульбашку. Коли райдужна прозора куля закружляла по ванні, Олянка проказала таємні чарівні слова й плеснула в долоні.
Тієї ж миті перед дівчинкою з’явилася її копія, яка, здавалося, нічим не відрізнялася від Олянки, от тільки від неї дуже сильно пахло суницями.
— Кулько, яка я рада, що ми знову зустрілися, — сказала Олянка, — у мене до тебе прохання.
— Ну от, знову якісь небезпечні доручення, — почала комизитися мильна дівчинка. — Ти ж знаєш, я така тендітна, така ніжна, така вразлива…
— Ні, цього разу нічого небезпечного — тобі доведеться тільки їсти торт і запивати його чаєм.
— Ну, гаразд, — згодилася Кулька, — тільки чай має бути ледь теплий, а то я можу луснути.
— Ні в якому разі! — захвилювалася Олянка. — Уявляю, що станеться з бабусею, коли у неї на очах її улюблена онучка раптом лусне.
— Бабуся просто вирішить, що ти об’їлася солодощами, — почувся веселий голос Буцика.
Олянка озирнулася, але нямлика не побачила.
— Ставати видимим ще не час, — сказав нямлик, — і Петра я поки що не розчакловуватиму. Я й без того дивуюся, як це йому вдалося непомітно прийти до тебе додому.
— Гм, я не певен, що це мені вдалося. Знаєте, коли рано-вранці я підходив до вашого під’їзду, за мною погналася якась жінка з мітлою. Вона бігла й примовляла: «Геть, капосна почваро! Мало мені тут ворони смітять, то ще й пінґвіни внадилися на подвір’я! Ану, тікай до свого зоопарку!»
— І що ж ти зробив? — поцікавилася Олянка.
— Я ввічливо відповів цій знервованій жінці, що я не почвара і що я прибув зовсім не із зоопарку, а з Антарктиди. Щоправда, після цього жінка якось розгубилася, завмерла і так і залишилася стояти посеред двору із роззявленим ротом і з піднятою у руці мітлою.
— Годі базікати, — нагадав Буцик. — Як я зрозумів, твоїх батьків захопили пірати, і визволити їх можемо лише ми. Що ж, доведеться скористатися старовинним нямликівським засобом проти піратів — добродійним морозивом.
Розділ п’ятий,
у якому друзі потрапляють до цукерні-холодильника
й дізнаються, хто і як робить чарівне морозиво
Кулька пішла на кухню, де поралася бабуся, а Олянка, яку Буцик знову зробив невидимою, разом з пінґвіном Петром та нямликом вирушила на пошуки добродійного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
