Леся Вороніна - Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна

Виявилося, що це зовсім непроста справа, адже це чарівне морозиво виготовляють лише в одному місці — в цукерні під назвою «ЗАМОРОЖЕНІ ВИТРЕБЕНЬКИ».

Цукерня ця з давніх-давен належала родині Солоденько-Викрутасенків і містилася на горищі старого дерев’яного будиночка, що стояв на околиці міста.

У тому будиночку давно вже ніхто не жив, а до цукерні вчащали лише нямлики-ласуни.

Друзі обережно піднялися по дерев’яних сходах на горище, і Буцик тихенько постукав у двері.

— Пароль! — почувся суворий голос.

— Добродійне морозиво! — озвався нямлик.

Двері повільно відчинилися, і Олянка з подивом побачила велетенський холодильник, всередині якого поралися маленькі сніговички. Біля кожного стояла миска зі снігом, і вони ліпили з того снігу кумедні фігурки.

Тут були снігові зайці й ведмедики, білки й олені, лисиці та їжачки, була навіть родина веселих пінґвінів, побачивши яку, Петро страшенно засмутився.

Сердешний птах згадав про свою дружину та діточок, які сиділи у піратській в’язниці на айсбергу.

— Нам потрібне найчарівніше й найсмачніше добродійне морозиво, — звернувся Буцик до найближчого сніговичка, — бажано шоколадне з карамельною підливою. Мені здається, що пірати найдужче люблять саме таке…

— Замовлення прийнято! — вигукнув сніговий чоловічок, навіть не озирнувшись. Хоча він і так би нікого не побачив — Олянка, нямлик та пінґвін все ще залишалися невидимими.

Повороживши над гіркою зі снігу, сніговичок виліпив піратський корабель із чорним прапором на високій щоглі, з різнокольоровими вітрилами й гарматами.

— Готово! — промовив сніговичок, відсунув порцію чудодійного морозива вбік і почав ліпити наступну снігову фігурку.

Якби в цю мить хтось із людей опинився біля покинутого дерев’яного будиночка, то, напевно, дуже б здивувався. Бо двері цього будиночка відчинилися, і звідти виплив піратський корабель.

— Не можна втрачати ні хвилини! — скомандував Буцик. — Нам слід перенестися в Антарктиду. Тобі, Петре, не звикати до холоду, а ось Олянці доведеться трохи померзнути. А втім, сподіваюся, наша операція буде успішною й триватиме недовго.

— Головне, щоб мама, тато і їхні друзі не здогадалися, хто їх звільнив, — зауважила Олянка.

— І про мою родину прошу не забути, — нагадав пінґвін Петро.

— Полетіли! — вигукнув Буцик, і їх підхопив шалений вихор.

Олянка відчула під ногами твердий рипучий сніг і зрозуміла, що вони прибули на місце. Перед дівчинкою височіла величезна крижана гора, вкрита білим-білим снігом.

— Ось таємний хід всередину айсберґа, — почувся шепіт пінґвіна Петра, — але треба бути дуже обережними. Хоч нас і не видно, але пірати можуть нас почути. А ще у них є собаки-нишпорки, — якщо вони нас унюхають, нам кінець!

— Та годі вам базікати, — розсердився Буцик, — ходімо всередину айсберґа, бо пірати ось-ось можуть нас розсекретити.

— Зараз я зроблю один фокус, — тихенько захихотів Петро.

Олянка почула, як птах кілька разів ударив дзьобом по невеличкій круглій крижинці, схожій на кнопку, що виступала з-під снігу, і збагнула, що вони почали повільно спускатися під землю.

— Це сніговий ліфт, пірати замаскували його так, щоб ніхто з чужих не міг його знайти.

— Цікаво, куди він нас завезе? — спитав нямлик.

— Не хвилюйтеся, я знаю піратські лабіринти, як свої власні ласти.

— А чому ми так довго опускаємося? — запитала Олянка.

— Хіба ти не знаєш? Айсберґ — це льодяна гора, в якої тільки верхівка стирчить з води? Під водою — головна частина цієї велетенської крижини. І на своєму айсберґу пірати можуть мандрувати, куди захочуть. Ніхто не здогадується, що всередині.

— А де вони замкнули наукову експедицію? — запитала Олянка, коли ліфт урешті зупинився, і вони опинилися в довгому крижаному коридорі, освітленому тьмяними лампочками. — Де мої мама і тато?

— Ідіть за мною, — наказав пінґвін і подріботів на своїх коротеньких ніжках до найближчих металевих дверей.

Посеред дверей світилося заґратоване віконце. Коли Олянка припала до віконця, то побачила, що в маленькій кімнатці просто на крижаній підлозі сиділо кілька десятків дуже змерзлих і сумних людей.

Раптом дівчинка не втрималася й зойкнула — вона побачила своїх батьків, що сиділи біля стіни й про щось стиха перемовлялися.

— Ну, нечувайтеся, садюги! — обурився нямлик і відсторонив Олянку від дверей.

Він стиха проказав замовляння — і тієї ж миті у металевих дверях щось голосно клацнуло й вони розчинилися навстіж. Всі, хто сидів у кімнаті, скочили на рівні ноги й кинулися до виходу.

Та варто було звільненим бранцям вискочити в коридор, як здалеку почувся гавкіт та голосні крики, і в кінці крижаного тунелю з’явилися собаки-нишпорки та ціла юрба піратів.

Здавалося, вони ось-ось допадуться до беззбройних людей. Та нямлик плеснув у долоні, і крижана підлога тріснула. Тріщина збільшувалася, збільшуватися, аж урешті крижана гора розкололася навпіл.

— Горе мені, горе! — заридав пінґвін Петро, — моя сердешна дружина й діточки залишилися на тому боці!

— Не хвилюйся, — заспокоїв пінґвіна нямлик, — хоча ти й образив мене, обізвавши хвалькуватим курдупелем, та я не залишу твою родину в біді.

Буцик знову плеснув у долоні — і поруч із невидимими' Олянкою, Буциком та пінґвіном Петром опинилися наполохані пінґвіниха Настя та троє малих пінгвіненят. Ураз почувся обурений крик пінґвіна — це нямлик знову дав йому щигля, і птах став видимим. Щасливий Петро пригорнув до грудей дружину й діток і вдячно помахав у бік Буцика й Олянки ластом. А тоді вся щаслива пінґвіняча родина шубовснула у воду й попливла до своєї снігової домівки.

Дві половини розколотого айсберґа відпливали одна від одної все далі й далі. Та половина, на якій опинилися члени наукової експедиції, пливла так швидко, що, здавалося, її штовхає якась невидима сила. Власне, так воно й було. Щоправда, учені були переконані, що їхня крижана гора потрапила в якусь невідому теплу течію. Бо їх почав обвівати теплий вітерець, і вони перестали клацати зубами й тремтіти.

— Скоро твоїх маму, тата і їхніх друзів підбере літак, і за добу вони вже будуть удома.

— То, може, й ми повернемося? — запитала Олянка, якій раптом дуже захотілося додому, в затишну квартиру.

— А як же пірати? Вони ж знову почнуть грабувати й захоплювати заручників! Хіба сніговички даремно робили добродійне морозиво у вигляді піратського вітрильника?

— Ой, я про нього зовсім забула. До речі, де він подівся?

— Чи ти гадала, що ми будемо невидимими, а вітрильник з морозива сам по собі літатиме в повітрі? Спершу треба було звільнити заручників. А ось тепер, коли вони у безпеці, час зайнятися піратами.

Нямлик вхопив Олянку за руку, і вони перенеслися на крижину, де лютували пірати. А ті скупчилися на краю розламаного айсберга, вимахували зброєю й вигукували страшні погрози.

Та враз перед очима розлючених лиходіїв з’явилося чудове видиво — у повітрі до них наближався вітрильник з