Леся Вороніна - Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так-так, виявляється, й у наш час є пірати.
Тільки тепер вони плавають не на вітрильниках, а на підводних човнах.
Пірати замкнули всіх членів наукової експедицй у крижаній камері всередині велетенського айсберґа.
Тут їхня секретна база, де вони готують різні злочини. І ніхто про це не знає.
На щастя, тут мені зустрівся знайомий пінґвін.
Колись він брав участь у наших наукових експериментах і навчився розмовляти. Звуть його Петром.
Потім його захопили пірати й змусили працювати листоношею — він розносив таємні повідомлення по піратських криївках, що розмістилися серед вічних снігів.
Адже пінгвіна ніхто не запідозрить у злочинних намірах.
Ці бузувіри тримають у заручниках родину сердешного птаха — дружину Настю і трьох малолітніх пінгвіненят.
Отож, бідолашний Петро мусить виконувати накази бандитів.
Але тепер пінґвін-листоноша вирішив боротися з піратами.
Завтра він спробує пробратися на піратський літак і долетіти на велику землю.
У піратських аґентів є якась справа саме в нашому місті.
Петро дуже розумний і кмітливий, але все одно він — лише птах.
Тож без твоєї допомоги нам не обійтися. Щойно одержиш цього листа — негайно зв'яжися з міліцією.
Хай одразу вирушають нам на допомогу. Але будь дуже обережною — піратські шпигуни діють по всьому світу.
І ще прошу тебе — нічого не кажи бабусі. Ти ж знаєш — у неї хворе серце, і хвилюватися їй не можна.
Цілую тебе.
Твій тато.
P.S. Мама тремтить від холоду і тому не може писати, але вона передає тобі вітання і просить, щоб ти поспішала, бо скоро ми всі перетворимося на крижані бурульки.»
Розділ другий,
де пірати переходять у наступ,
пінгвін висловлює сумніви,
а нямлик роздає щиглі
Олянка кинулася до телефону, але тут знову пролунав дзвінок, і дівчинка побігла до дверей.
Цього разу вона вирішила не відчиняти двері одразу, а припала до очка. У коридорі стояло троє незнайомих чоловіків, убраних в однакові спортивні костюми.
Найбільшу підозру в Олянки викликав один із незнайомців — гладкий дядько з чорною пов’язкою на правому оці. В руках він тримав коробку з тортом.
Олянка зачаїлася і навіть дихати намагалася тихо-тихо. Але одноокий продовжував дзвонити, а потім заговорив лагідно й улесливо:
— Я знаю, що ти вдома. Не бійся, ми — друзі твого тата. Привезли тобі гостинці. Відчини, люба дівчинко, не барися.
— Треба негайно тікати — це пірати, — почула Олянка шепіт.
Дівчинка рвучко озирнулася. Петро стояв біля неї, й видно було, що він дуже наляканий.
— А як же тато? Я мала викликати міліцію, щоб його визволили з полону…
— Яка міліція? — безнадійно махнув крилом Петро. — Поки вони приїдуть, ці лиходії до нас уже доберуться. Та й що ти скажеш міліціонерам? Приїжджайте скоріше — у мене вдома пінґвін, що вміє розмовляти, а в квартиру лізуть пірати, які захопили моїх батьків у полон?
— Так, у міліції подумають, що це якийсь дурний жарт, — згодилася Олянка.
І раптом вона зрозуміла, що треба робити. Дівчинка поманила за собою птаха і навшпиньки пішла до своєї кімнати. Вона вже давно домовилася з Буциком про сигнал тривоги, яким вона могла терміново викликати його з Країни нямликів.
Дівчинка нахилилася над замаскованим отвором, прикритим клаптиком барвистих шпалер. Потім тричі постукала в стіну і дуже тихо проказала чарівне замовляння.
— Не хочу тобі заважати, — тихо промовив пінґвін, зазираючи Олянці через плече, — але невже ти вважаєш, що ми можемо врятуватися від піратів, якщо стукатимемо в стіну й бурмотітимемо якісь незрозумілі слова?
— Ти що, підслуховував?! — обурено скрикнула Олянка, але Петро не встиг їй відповісти, бо в цю мить клаптик шпалер відхилився, і крізь отвір у стіні на підлогу вистрибнув Буцик.
— Привіт! — весело вигукнув нямлик. — Та, побачивши пінґвіна Петра, спохмурнів і осудливо похитав головою: — Нічого собі несподіванка! Ти давно мені казала, що хочеш завести домашню тварину, але я думав, що це буде цуцик або кошенятко. А що робить у тебе в кімнаті ось це чудернацьке створіння? Воно часом на мене не нападе?
— Ні, що ти, — заспокоїла Буцика Олянка, — це пінґвін Петро. Він приніс мені звістку від тата. Я тобі пізніше все розповім. А зараз ти маєш нас заховати! До нас у квартиру хочуть увірватися пірати. Вони ось-ось відчинять двері. Я вже чую, як вони добирають ключа, щоб їх відімкнути.
— То чого ти чекаєш? Давай скоріше Чарівну Страву! Без неї я безсилий!
Олянка похапцем дістала коробочку з-під льодяників, у якій вона приносила з садочка манну кашу для нямлика. Адже саме ця каша, яку нямлики називали чарівною, надавала малим чоловічкам, що жили у стінах, дивовижних властивостей. Буцик вихопив з кишені своєї курточки маленьку срібну ложечку й заходився швидко-швидко їсти.
— Я не хочу здатися неввічливим, але хіба цей хвалькуватий кур- дупель зможе подолати трьох здоровенних піратів? — раптом озвався пінґвін Петро.
Від несподіванки Буцик підстрибнув на місці й мало не подавився кашею.
— Тю, треба було попередити мене! Досі я чув лише про папуг, що вміють розмовляти. Але щоб пінґвіни отак базікали?! Та й ще ні сіло, ні впало ображали шляхетних нямликів і сумнівалися в їхній чарівній силі!
— Буцику, зараз не час сваритися! Чуєш, ключ уже скрегоче в замку. Скоріше починай чарувати, — попросила Олянка.
— Гаразд, розберемося з твоїм дзьобатим нахабою пізніше, — нямлик хитро підморгнув дівчинці, а потім високо підстрибнув угору і дав щигля Петрові.
Від несподіванки птах голосно скрикнув і тієї ж миті став невидимим. Те ж саме Буцик зробив і з Олянкою. Нямлик вдоволено потер ручки, а тоді клацнув пальцями і сам щез.
Розділ третій,
у якому пірати регочуть і граються в піжмурки,
та врешті змушені тікати світ за очі
Нямликові чари подіяли саме тоді, коли піратам урешті пощастило відімкнути двері.
— Ги-ги, — вдоволено зареготав одноокий і поманив своїх супутників за собою, — зараз ми допадемося до капосного дівчиська й до зрадника-пінґвіна, і тоді ніхто не дізнається про те, де ми заховали наукову експедицію! Нехай тепер попрацюють на нас.
Троє лиходіїв бігали по квартирі, але Олянки ніде не було.
— Де це дівчисько?! — засичав пузатий бандит у кумедній червоній шапочці на голові й з великим мішком у руках.
— А головне, де цей поганець пінґвін? Оно, бачите, сліди від його мокрих лап на підлозі! —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нямлик і Балакуча Квіточка, Леся Вороніна», після закриття браузера.
