Олександра Малінкова - Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова

ГЛАВА 10

    Сашко припаркувався біля свого офісу й віддав ключі другові.                     

- Будь обережним, - тихо промовив він, підморгнув Аді й покрокував у будівлю.

- Сідай поряд, - звернувся Лекс до дівчини, - зараз зазирнемо на пів годинки до лікарні, провідаю малу й на сьогодні ми вільні.

- А ти зможеш відвезти мене за однією адресою? – Нарешті запитала вона, переборовши сором’язливість.

- Так, чому ні? Куди саме? – поцікавився він.

- Скажу! Просто ще не впевнена, чи хочу цього!

- Тепер мені ще більше цікаво, - посміхнувся він й поглянув на дівчину.

- Допомога твоя теж буде потрібна.

- От вмієш ти заінтригувати! – Лекс знову поглянув на неї.

     Тільки за її темними окулярами зовсім не видно очей, а йому й справді дуже цікаво, куди саме їй треба. Що  він зробив би, коли вибрався  на волю після місяців ув’язнення?

    Вони зупинилися біля маленької кав’ярні, яка розташована на першому поверсі багоповерхівки.

- Зачекай мене хвильку, Діана любить дуже тістечка з цієї кафешки, порадую малечу, а що будеш ти? Тобі лате без цукру? Кава тут дуже смачна.

- Так, дякую, не відмовлюся, - посміхнулася Ада, - здається сто років не куштувала іншу каву окрім тої, яку готує вдома.

     Він швидко повернувся, тримаючи в руках пакунок з солодощами та два напої.

- Тримай твоя кава, й тістечко, не знав, які ти полюбляєш, тому взяв на свій розсуд, - Лекс відпив з паперового стаканчику, натиснув на газ й авто знову рушило з місця.

    До лікарні їхали ще хвилин двадцять. Адель встигла насолодитися своїм смачним напоєм і солодкою випічкою.

- Дякую, справді дуже смачно, - промуркотіла вона від задоволення.

- Ходімо, познайомлю зі своєю племінницею, страшенно за нею скучив.

- Лексе, давай іншого разу, нехай дівчинка швидше одужує, - Адель трішки зам’ялася., - я почекаю тебе у коридорі.

- Ти впевнена?

- Так, - вона натягнуто посміхнулася, а Олексій зробив крок до дверей.

- Нікуди не йди, я не довго!

- Не піду!

     Та тільки зачинилися двері Адель схопилася з місця й пішла по довгому гарно освітленому коридору приватної лікарні.                     

      По обидва боки коридору двері з палатами, мелькав привітний персонал у білосніжних халатах з бейджами.                   

       В той час Олексій обіймав свою малечу, ніжно притискаючи її до грудей.

- Як ти Малявочко? Виглядаєш добре! – Ніжно запитав він.

- Краще, чесно! –Вона широко всміхалася. – Я почала відчувати, Лесе, я можу рухати пальчиками, в мене вже виходить!

- Як це чудово! – Зраділо відповів він.

- Шкода, що так рідко тебе бачу! Я сумувала!

- Не треба, Діанко! Як тільки я зміг, то одразу приїхав.

- Мама казала, що ти маєш і вдень і вночі охороняти, якусь жінку! Вона божевільна?

- Звичайно ні, чому ти так вирішила?

- То чому її треба охороняти?

- Просто їй загрожує небезпека, от і все.

- А ти, як лицар її охороняєш? – Сплеснула у долоні мала.

- Щось типу того, - він погладив дівчинку по голівці, - тримай, я приніс тобі твої улюблені смаколики.

- Клас, - зраділа вона й почала розгортати пакунок, - дякую Лексе.

- Вибач, але маю вже йти, - Олексій поцілував щічки Діани, потиснув її дитячу долоньку й вийшов.

      Та за дверима Ади не знайшов. Серце підстрибнуло й закалатало як навіжене. Куди вона могла зникнути? Мозок вже малював страшні картинки, а він звинувачував себе, як тільки міг, що залишив її саму. Кинувся на її пошуки й зіткнувся з нею в проході біля сходів.

- Адо! – Вигукнув він.                                   

- Знаю, знаю, просто мені було потрібно в туалет, трішки збрехала вона й мило посміхнулася.

      Олексій поступово почав відходити від напруги, доки вони прямували назад до автівки.

- То куди тепер? – Нарешті поцікавився молодий чоловік.       

Ада мовчала, набираючись сміливості попросити Лекса про послугу.     

- Адо? Ми ж не будемо стирчати весь час біля лікарні! – Нетерпляче нагадав він.

- Фірма чоловіка, ти був у нього в офісі, отже дорогу маєш знати!       

- Навіщо тобі туди? Арестов же ж за кордоном! – вигукнув Лекс.     

- Саме тому й треба, бо є слушна можливість, - спробувала пояснити дівчина, - треба, щоб ти сказав охоронцям, що Павло попросив тебе дещо забрати з його офісу.

- Як я потраплю туди? Ти бачила котра година? – поцікавився він, бо дійсно, вже було за сьому вечора, персонал напевне лишив приміщення офісу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍