Джулія Ромуш - Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш

Розділ 6.

Поки я переварюю його нахабство, мене вже запихають на пасажирське сидіння авто і пристібають ременем безпеки, щоб вже напевно не втекла.

- Ви хоч розумієте, що це називається викраденням?! - Кричу відразу ж як тільки цей нахабний тип вмощується на сидінні поруч зі мною.

- Викрадення? - Він знущально вигинає брову, а в мене все вирує від злості в цей момент.

- А що це по вашому?! Запихаєте в машину проти моєї волі!

- Всього лише хочу відвезти дівчину додому, зараз темно, страшно, може хтось пристати. - Він це все вимовляє так, ніби зараз почне сміятися. А я вже близька до того, щоб закотити такий скандал, що мужик взагалі пошкодує, що вчора повз цього ресторану вирішив проїхатися.

- Уже пристав! - Викрикую йому в обличчя і намагаюся ефектно відстебнути пояс безпеки, але у мене нічого не виходить. У гробовій тиші салону чутно лише моє сопіння.

- Ну якщо ніхто не проти, тоді поїхали, - вимовляє Крістофер і як ні в чому не бувало вичавлює газ, і машина настільки різко зривається з місця, що я утискуюся в крісло.

- Ти зовсім хворий? - Хочу прокричати, але замість цього тільки шепочу.

- Бачиш до чого призводить твій непослух? - Він продовжує наді мною знущатися, а я лише язик прикушую. Мої відповіді його лише провокують на якісь незрозумілі вчинки. Неадекватні я б сказала. І лякають.

- Мені треба додому, терміново. Я для цього і з роботи раніше відпросилася, - вимовляю знову тихо, тому що починаю побоюватися за те, що може бути далі.

- Говори адресу, - Крістофер видихає і відповідає на мою фразу.

Я недовго думаючи називаю перший-ліпший торговий центр, біля якого є метро. Звичайно, я не збираюся називати йому справжню свою адресу. Не вистачало, щоб він ще почав туди їздити.

- Нічого не хочеш мені сказати? - Вимовляє він після того, як в салоні хвилин п'ять панувала тиша і я вже було сподівалася, що ми тихо-мирно доїдемо і я зможу втекти від нього якнайдалі.

- А повинна? - Піднявши запитально брови дивлюся йому в очі на що він тільки криво усміхається.

- Чому ти втекла?

- Ви якось не дуже приязно на мене дивилися, вирішила від гріха якомога далі скористатися такою можливістю.

- Ти повинна була підписати договір.

- Знаєте, свої паспортні дані я не готова вписувати в цидулку невідомій мені людині, так що можу дати своє чесне слово, що не буду на вас нічого писати й скаржитися. А ви у відповідь ...

- Так-так, тут вже стає цікаво. Я щось повинен у відповідь? - Його брови знову повзуть вгору, а голос такий, що я ледве стримуюся, щоб не перекривляли його.

- Як мінімум не переслідувати мене, - видаю і склавши руки на грудях гордо задираю голову вгору.

- Зрозуміло, а зламану кавоварку як відпрацьовувати будеш? - Ось тут я навіть рот від його нахабства відкриваю.

- Та вона вже зламана була! - Вона адже з самого початку кави мені не зробила, шипіла і плювалася, так що я, якщо розібратися, там нічого і не зламала.

- А ти тоді сама до мене в машину сіла, - ми зупиняємося на світлофорі й він, розвернувшись дивиться на мене так, що я розумію, що втрапила.Зараз мене запряжуть на другу роботу, і я чорта з два від неї втечу.

- Ви ж учора бачили, що працівниця з мене така собі, - намагаюся його переконати, відмовити від цього дурного наміру.

- А сьогодні я прекрасно побачив, що ти хороша актриса.

- І що ви хочете? Щоб я вам за цю машину рік каву носила?! - Не стримуюсь і підвищую тон. Я навіть уявити боюся скільки вона коштує, і скільки часу мені доведеться спину гнути, щоб її відпрацювати.

- Ні, кави мені вистачило вчора, - він знову посміхається, а я ображено підтискаю губи, машина починає зменшувати швидкість, і я бачу, що ми під'їжджаємо до торгового центру, адресу якого я назвала, - о котрій у тебе завтра закінчується зміна?

Я не хочу відповідати, тому що не хочу! Я і на одну роботу ходити не хочу, а тепер ще й друга?!

- О сьомій, - бурчу собі під ніс.

- Тоді о сьомій я буду чекати тебе біля кафе.

Я намагаюся відстебнути пояс безпеки, але у мене знову нічого не виходить. Коли його рука торкається до моєї, я здригаюся і завмираю. Не рухаюся, тому що шкіру починає поколювати в місці, де він до неї торкається.

Крістофер допомагає мені розстебнути пояс, але усуватися від мене не поспішає. Він лише підіймає голову вгору, так, щоб наші погляди зійшлися. Я відчуваю на губах його теплий подих і всередині знову починається цей чортів трепет.

- Раджу бути зі мною слухняною, ти ж не хочеш мене розлютити?
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍