Валентина Плиска - Довге прощення, Валентина Плиска

Чоловік розставляє руки, легко підхоплює хлопчика й міцно притискає до себе, а у Тес починають бігти сльози з очей.

Як мені тебе не вистачало! – ставить його на підлогу й уважно роздивляється, а дитина у відповідь допитливо дивиться на свого батька.

Ендрю - точнісінька копія своєї матері, якою МакКалістер пам’ятав її з дитинства. Руде кучеряве волосся, ластовиння на носику й допитливі блакитні очі. Лише форму губ й підборіддя, здається, хлопчик взяв у батька.

Ти на довго до нас приїхав? – з надією запитав його син. Назавжди, - знизав він плечами, - Я винайняв квартиру неподалік й сподіваюсь якнайчастіше із тобою бачитись. Супер! – вигукнула дитина. Нам час їхати, - заглянув в кімнату містер Тіндал. Але? – засумував хлопчик. Можу я відвезти Ендрю до школи? – запитав Колін у Тесси, - Моя машина біля воріт? А потім забрати його після занять? Добре, - погодилась жінка після паузи, перезирнувшись із своїм батьком, - Забий в навігатор адресу, - продиктувала вона й прослідкувала, щоб МакКалістер все правильно зрозумів, - Я попереджу вчительку, але після уроків у Дрю ще тренування. Без проблем, - запевнив всіх чоловік, - В мене співбесіда на одинадцяту, а потім я зовсім вільний, тож із задоволенням подивлюсь тренування, якщо твій тренер не буде заперечувати. Не буде! – закивав головою їх син й потягнув свого тата на вихід, - До побачення, мамо! До побачення, дідусю! – проспівав він на ходу. Наша розмова не завершена! – сказала Тес колишньому. Продовжимо, коли скажеш! – відразу погодився той.