Катерина Олександрівна Боброва - Риль. Любов дракона

Риль було про що подумати. Виходить, вони летіли в якийсь Фальцкозор, за рішенням аж цілої Ради драконів. І комусь дуже не хотілося, щоб її привезли цілою і неушкодженою. Риль в будь-якому випадку не влаштовувала участь в драконівських чварах. Ось тільки її думка тут мало кого цікавила.

Ззаду зашелестіли камені. Дівчина обернулася. Блідий Кестірон погойдувався під поривами вітру, але вигляд мав дуже задоволений.

— Ходімо, — махнув рукою, запрошуючи, — ми запалили вогнище, Фестігран наловив риби, дрібної, але для юшки те що треба.

Дівчина похитала головою. Образа все ще пекла серце, хоча Риль і ховала за маскою байдужості полегшення, коли побачила цілителя. Судячи з його усмішки, у Ластірана все добре.

Кестірон спантеличено хмикнув, присів поруч.

— Схоже, хтось виявився занадто балакучим. Не тримай на нього зла, Риль. Мій брат — найстарший в Гнізді, хоч різниця між нами лише пара годин. Але на його крилах відповідальність за молодших. Сестра ще занадто мала для самостійних польотів, тому я і Ластіран — його основні підопічні. Хоч і живемо ми довго, але так само смертні, як і ви. На жаль, перші польоти забирають життя багатьох драконів, та й самки народжуються все рідше і рідше. Фестіграну зараз складно прийняти те, що брат сам побажав віддати життя за людину. А міг і не закривати собою. Вибач за прямоту, але його ніхто не засудив би.

Риль знизала плечима. Вибачатися безглуздо. Логічно, що між драконом і людиною дракон завжди вибере свого родича.

— Чому на нас напали? — вирішила вона відвести розмову від неприємної теми.

— Поговоримо про це біля багаття. Тут досить холодно і до того ж мокро. Допоможеш дійти?

Хоч в душі й роїлися сумніви у слабкості цілителя, відмовляти не стала, з готовністю підставивши плече.

Які ж вони різні, ці дракони. То гордовито-холодні, як лід, то люто обпікаючі, як полум'я, то люб'язно-м'які, як тепла ковдра.

Вогонь яскраво палав серед викладених кругом каменів. Дров не було видно, та й звідки їм узятися на голих скелях. Однак вогонь був справжнім і вистрілював в темне небо розсип золотих іскор. Над багаттям висів казанок з апетитно булькаючим варивом, а запах юшки просто збивав з ніг.

Біля вогнища сиділи двоє. Один притулившись спиною до круглого каменю, другий напівлежачи, спершись об груди першого. Риль завмерла, не наважуючись порушити цю сімейну ідилію. Як не крути, які не вигадуй виправдання, вона винна, хай і непрямо, в тому, що Ластіран сьогодні постраждав.

При появі дівчини на обличчі дракона заграла слабка посмішка. Навіть в червонуватих відблисках багаття воно здавалося мертвотно блідим. Але очі сяяли теплотою.

— Дякую за сьогодні, сестричко, — прошепотів він, і дівчина навіть дихати перестала від подиву, — з нас вийшла непогана бойова пара. Кілька тренувань, і ми запросто виграємо щорічний турнір.

Фестігран невдоволено пирхнув: «Сиди, вояка. Ти тиждень літати не зможеш, а вже про турнір мрієш». Він підняв очі на дівчину.

— Ласті розповів про бій. Визнаю, я був грубий. Ти намагалася допомогти, і за це дякую.

Риль ошелешено кивнула. Слова Фестіграна нічого не пояснювали, але принаймні більше він не тримає на неї зла.

— Моя допомога була незначною. І мені дійсно шкода, що твій брат постраждав.

— Зі мною вже все в порядку, — посміхнувся Ластіран, — з таким цілителем, як Кесті, максимум, що мені загрожує — це звіряче почуття голоду після його зцілень.

Всі навколо посміхалися. Риль і сама відчувала себе страшно зголоднілим драконом. Кестірон помішав ложкою в казані, зачерпнув, подув і обережно зняв пробу.

— Давайте вже їсти, — не витримав Ласті, — а то ще трохи і мій шлунок почне їсти мене зсередини.

Минулий бій не вплинув на апетит драконів. Ті зупинилися тільки тоді, коли ложки зашкребли по дну казанка. Риль підхопила казанок і пішла до моря, щоб його ополоснути. Залишившись самі, дракони перезирнулися.

— Що будемо робити далі?

— Рада прийме її, але Калахари не зупиняться.

— Ти впевнений, що це були вони?

— Так, вони постраждали найбільше і занадто жадають помсти, щоб спокійно прийняти рішення Ради.

— Їй потрібен захист.

— Я не залишуся осторонь, якщо її знову спробують убити.

— Це ми вже зрозуміли. Але одному тобі не впоратися. Як завжди, втрьох?

— Так, і нехай небо буде ясним, а вітер попутним.

Як не кралася назад Риль, але дракони почули її кроки. Розмова тут же змовкла, і безцінна інформація так і залишилася надбанням драконів. А в світлі останніх подій Риль не може сліпо довіряти своїм рятівникам. Їй досі невідомо, чому вона стала мішенню для вбивць і що хоче від неї Рада драконів. Ні, так далі тривати не може. Зі своїми інтригами дракони точно відправлять її за межу.

— Поговоримо?

Три незадоволених погляди зустріли Риль. Так дивляться на маленьку дитину, за якої дорослі вже все вирішили, а вона раптом виявляє непотрібне свавілля.

— Про що хочеш поговорити, сестричко?

— Ви ж знаєте, хто я?

— Припустимо, — простягнув Кестірон. Ось тільки спокійний тон ніяк не в’язався з колючим поглядом. Риль здригнулась. Від драконів віяло відчутною небезпекою. Начебто ящірки людьми давно не харчуються? Чи…

— Ви обіцяли розповісти, навіщо я вам знадобилася. Мені здається, саме час.

Дракони зволікали. Їм явно не хотілося посвячувати людину в суть проблеми. Простіше здати на руки Раді, нехай ті з нею і возяться. Їх діло маленьке — доставити дівчину за призначенням.

— Хіба ми можемо тобі довіряти? — погляд Кестірона, здавалося, пронизував наскрізь, а в глибині таїлася образлива насмішка.

Вона ж їм довірилася! Дозволила відвезти себе з міста. Так що їм ще потрібно? Клятви на крові або рекомендаційні листи з Академії?

— Мова не про довіру, а про моє життя. Я не можу захищатися, не знаючи, хто з вас ворог, а хто друг. Я навіть не знаю, навіщо вам взагалі потрібно було везти мене в драконячі землі!

Голос Риль здригнувся. Витримка дала тріщину.

— Ми захистимо, — з упевненістю відповів Ластіран. Решта схвально кивнули.

Це стає просто смішним. Захисники які! Приємно, звичайно, коли за твоєю спиною є прикриття у вигляді трьох драконів. Але це ж несерйозно! Лізти в зміїне, вибачте, драконяче гніздо, недосвідченій дурепі — дорога до вкорочення власного життя.

Ретельно підбираючи слова, Риль промовила:

— Дякую, але я ціную свободу і вважатиму за краще ризикнути життям, ніж перебувати під постійним наглядом. Чи не краще зараз відкрити мені правду, ніж саджати в клітку, де я буду відчувати себе сліпою і безпорадною?

Ластіран тяжко зітхнув. Важкий вибір. Відпускати не можна, але і