Джессіка Таунсенд - Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— Звісно хочеш, усі хочуть… — Його обірвав пронизливий виск, потріскування і покашлювання, що долинали з гучномовця у формі рога в кутку ліфта.

— Доброго ранку, леді, джентльмени і Диво-тварини. Будь ласка, чи міг би гість, що залишив чотирьох альпак в оранжереї, забрати їх, як тільки матиме таку можливість? Покличте Кеджері, якщо вам буде потрібна якась допомога. Дякую.

— Усі хочуть прізвисько, — продовжив Юпітер, коли оголошення закінчилось. — Моє, наприклад, — Великий і Високоповажний Капітан Сер Юпітер Норт, Есквайр.

— Ви самі його для себе придумали?

— Дещо з цього.

— Воно занадто довге, щоб бути прізвиськом, — сказала Морріґан. — Прізвисько — це щось типу Джим або Расті. Це рік потрібен, щоб вимовити всі ці Великий і Високоповажний Капітан Сер Щось Там.

— Тому всі називають мене скорочено — Юпітер, — сказав він. Ліфт здригнувся, зупинився, і вони вийшли. — Справді, чим коротше, тим краще. Подивимось… Мо. Мор… Моґ. Моґ.

— Моґ? — вона поморщила носа.

— Моґ — це чудове прізвисько! — наполягав Юпітер. Він повторював це слово, поки вони йшли довгим коридором. — Моґ. Моґґерс. Моґстер. Так багато варіантів.

Морріґан скривилась.

— Звучить так, наче якась тварина виблювала його і залишила під дверима. То нарешті розкажете мені про Товариство Дивообраних?

— Скоро, Моґ, але…

— Морріґан.

— …спочатку — велика екскурсія.

Димова зала, на радість Морріґан, не була кімнатою, де гостям дозволялося курити. Усе приміщення було заповнене фантастичними різноколірними й ароматними хмарами, які, здавалося, випливали прямо зі стін. Цього дня дим був темно-зеленим, пахнув шавлією («щоб сприяти філософському настрою», як пояснив Юпітер), але розклад на дверях повідомляв, що надвечір аромат зміниться на жимолость («щоб додати романтики»), а пізно ввечері — на лавандовий («для тих, хто страждає від безсоння»).

На двомісній софі драматично розвалився дуже мініатюрний і дуже блідий чоловік, одягнений у все чорне і загорнений у вельветову накидку. Його густо підведені очі були заплющені, кутики вуст опущені, і від нього віяло якоюсь готичною трагічністю. Він відразу сподобався Морріґан.

— Доброго дня, Френку.

— А, Юп, — сказав чоловічок, скорботно глянувши на нього одним оком, — ось і ти. Я саме думав про смерть.

— Я й не сумнівався, — Юпітер був не вражений.

— І про пісні, які я хочу заспівати на день Усіх Святих цього року.

— До нього ще майже цілий рік, і я сказав, що ти можеш заспівати одну пісню, однина, а не пісні, множина.

— І про нестачу свіжих рушників у моїй кімнаті.

— Ти щоранку отримуєш свіжі рушники, Френку.

— Але я хочу два свіжі рушники щоранку, — у голосі Френка звучали нотки роздратування, — мені потрібен ще один для волосся.

Морріґан ледве тамувала сміх.

— Поговори про це з Фенестрою. Ти блискуче впорався минулого вечора — до речі, наше найкраще свято на честь Вечоріння за весь час. — Юпітер схилився до Морріґан, щоб прошепотіти їй: — Френк — мій офіційний планувальник свят. Він найкращий у цьому, але не можна йому про це казати, бо він почне шукати якусь цікавішу роботу.

На обличчі Френка з’явилася млява самовдоволена посмішка.

— Я чудово знаю, що я найкращий, Юпе. Я тут лише тому, що цікавішого місця не існує — ти єдиний власник готелю у Вільній Державі, хто ніколи не обмежує мого генія в грошах.

— Я обмежую твого генія в грошах, Френку, але ти завжди це ігноруєш. До речі, хто підтвердив замовлення «Ігуанарами»?

— Ти.

— Ні, я казав замовити «Лізаманію», триб’ют «Ігуанарами». Вони коштують на три чверті дешевше.

— Звісно. І на три чверті бездарніші, — пирхнув Френк. — У будь-якому разі, що ти тут робиш? Хіба не бачиш, я відновлююсь?

— Я привів декого особливого з тобою познайомитися. Це, — Юпітер поклав руку на плече Морріґан, — це Морріґан Кроу.

Френк раптом випростався, його очі зіщулилися.

— Ах, так ти приніс мені подарунок, — сказав він. — Молода кров. Мені це подобається, — він клацнув зубами. Морріґан намагалась не сміятись. Вона вирішила, що він хоче налякати її і дуже рішуче налаштований.

— Ні, Френку. — Юпітер ущипнув його за перенісся. — Чесно кажучи, між тобою і Фен… Слухай, вона не для биття. Ніхто в «Девкаліоні» не для биття. Ми вже це проходили.

Френк заплющив очі і відкинувся назад із похмурим виглядом.

— То навіщо мене турбувати?

— Просто подумав, що ти захочеш познайомитися з моєю кандидаткою, от і все.

— Кандидаткою для чого? — спитав Френк, позіхнувши.

— Для Товариства Дивообраних.

Очі Френка миттєво розплющилися. Він випростався, уже з цікавістю розглядаючи Морріґан.

— Що ж. Хіба ж це не цікавий поворот подій? Юпітер Норт, той, що присягнув ніколи в житті не бути наставником, нарешті обрав кандидата. — Френк радісно потер руки. — О, а що говоритимуть люди?

— Люди люблять поговорити.

Морріґан переводила погляд з Юпітера на Френка.

— Про що вони говоритимуть?

Юпітер не відповів.

Цікаво, чи він справді присягнув ніколи не бути наставником? Цей факт не міг не принести їй задоволення. Юпітер Норт, загальний улюбленець, обрав саме її своєю першою кандидаткою за весь час. Якби тільки вона знала чому.

Френк із підозрою розглядав її, ніби мав багато сумнівів.

— Я просто зачарований, Морріґан. Чи можу я поставити одне запитання?

— Ні, не можеш, — втрутився Юпітер.

— О, ну будь ласка, Юпе, лише одне.

— Жодного.

— Морріґан, у чому твій…

— Ти не отримаєш жодного свіжого рушника завтра, якщо будеш продовжувати.

— Але я тільки хочу дізнатись…

— Лежи і насолоджуйся шавлією, Френк. — Зі стін почали викочуватися нові хмари зеленого диму. — Скоро з’явиться Марта з візком чаю.

Френк пирхнув і, повернувшись до них спиною, знову похмуро розлігся на своїй софі.

Юпітер провів Морріґан крізь густий туман до дверей, тихо пояснюючи їй на вухо:

— Френк трохи драматизує, але він найкращий у своїй справі. Між іншим, єдиний карликовий вампір у Невермурі. — Морріґан відчула нотки гордості в його голосі. Вона трохи занепокоєно обернулась на Френка крізь зелену імлу — невже вона справді щойно розмовляла з вампіром? — Він не дуже популярний у середовищі карликів або в середовищі вампірів, на жаль, передусім через…

— Вампірів-карликів, — виправив його Френк із іншого кінця кімнати. — Знаєш, є різниця. Тобі варто зайнятися розвитком своєї чутливості, якщо збираєшся керувати готелем.

— Передусім через його складний характер, мені здається. Уяви, що означає мати занадто складний характер для вампірів, — пошепки закінчив Юпітер і крикнув через плече: — Вони багато втратили, Френку. Багато втратили.

Вийшовши з Димової зали, вони пройшли повз покоївку Марту, яка штовхала візок із чаєм та апетитними частуваннями. Коли Морріґан проходила повз неї, вона, підморгнувши, поклала їй