Надія Борзакова - Я втомився від тебе, Надія Борзакова

Глава 9

Після заспокійливого уколу, зробленого "швидкою", викликаною для мене Аліною зі страху, що моя істерика не припиниться, я вирубилася на дивані в її квартирі, а прокинулася о шостій вечора. Від спогадів, що нахлинули, мене облило обпалюючою хвилею сорому. Мозок в деталях послужливо відтворив як я накинулася на дівку, як виривалася з рук чоловіка, що відтягнув мене від неї, як потім мчала в сльозах по вулиці, як впала, обдерши коліна об асфальт, і як потім якимись залишками розуму зрозуміла, що потрібно подзвонити сестрі ...

Я не така людина. Така неадекватна поведінка мені не властива. Була не властива до цього дня. То що ж сталося зі мною? Як я могла так низько впасти? І справді дурепа з мозком як у горобця, Вова правий.

- Прокинулася? - тримаючи в руках склянку з водою, до мене підійшла Аліна.

Я затулила обличчя руками. Дивитись їй в очі було соромно. Так, як ніколи раніше. Втім, раніше я такого не робила.

- Випий водички, - сестра сіла поряд зі мною на диван і, обійнявши за плечі, вклала в руку склянку.

Я почала пити. Вода здавалася якоюсь нереально  смачною, просто чудовою. Я буквально відчувала, як вона наповнює пустелю, що утворилася всередині мене, після сліз та заспокійливого.

- Тобі телефонував адвокат Володі. Я з ним поговорила, вибач, - промовила сестра. – перенесла зустріч на завтрашній ранок. Переночуєш у мене і одразу поїдемо.

- Я не хочу…

- Так, подивися на мене, - забравши спустілу склянку з моїх рук, дівчина струснула мене за плечі.

Цей жест нагадав про того незнайомця з ресторану, і я знову відчула, як згоряю від сорому.

- Я тебе кілька днів не чіпала, Оленко, давала побути овочем і пожаліти себе, але тепер все досить.

- Ти теж вважаєш, що я дурепа, так? І правильно, - простогнала я, відвертаючись.

- Я вважаю, - дівчина обхопила мене пальцями за підборіддя і розгорнула до себе, - що кожен проживає своє горе так, як може, і має на це повне право. Але проживає, а не тоне в ньому. Життя продовжується, Оленко. Його треба жити, як би важко не було це робити. Я тебе в усьому підтримаю, люба моя, але не зможу за тебе зробити те, що можеш тільки ти.

Відповісти я не змогла. Зате змогла розплакатися. Вкотре, так. Аліна обійняла мене, почала гладити по волоссю, даючи виплакатися. Скільки я намагалася це зробити за минулі дні, але все ніяк не виходило.

Потім вона відправила мене у душ, а потім змусила з'їсти вечерю. Паста, морепродукти... Все з гарного ресторану. Смачно, напевно, але я не відчувала, чи це так. Машинально їла тому, що почувала себе зобов'язаною це зробити і так начудила далі нікуди. Клопоту завдала, зганьбила…

І що це змінило? Абсолютно нічого.

Вова мене не кохає. Я йому не потрібна. Втомився. Набридла. Остогидла. Стара стала. Дурна. Не те що Домініка.

- Алін, ось скажи, тільки чесно ... Я і справді така дурепа, так? - схлипнула я. - Мені Вова сказав...

- Так ось тільки не треба цитувати цього мерзотника, - злетіла сестра.

Усунулася, спіймала мій погляд.

- Він скаже все, що завгодно, щоб виправдати свій бридкий вчинок. Ось тільки, виправдання йому немає жодного. Він сам зробив такий вибір.

- Вона молода, гарна, яскрава, успішна... А я вже...

- Так, а ти вже стара в тридцять років, - фиркнула дівчина, - Стара і страшна.

- Ні, але все ж таки не така вже, як була ...

- Та-а-ак, не така. Доросла, розумна, доглянута, стильна жінка з гарним смаком і при цьому дбайлива, яка вміє добре готувати.

- Але ж йому не потрібна, - перебила я.

- Так буває, Оленко, - Аліна знизала плечима, - Це дуже-дуже боляче, але стосунки іноді закінчуються. На жаль, це життя. Але як їх закінчити - це вже питання особистого вибору. І Сорокін зробив наймерзенніший, який тільки міг зробити. Якщо крах стосунків це результат помилок, зроблених обома, то вчинок цього козла - лише його провина.

- Я ось все думаю, де я зробила помилку? В який момент все пішло не так? Можливо, треба було народити йому раніше?

- Оленко, дитина ще жодні стосунки не врятувала. Господи, звідки в твоїй голові це совкове марення…, - вигукнула вона.

Побачивши, як мої очі знову наповнюються сльозами, додала:

- Для роботи над помилками час ще не настав. Найголовніше для тебе зараз зрозуміти - у зраді винен лише Сорокін. Навіть не ця нахабна блонда і тим більше не ти. Це він такий вибір зробив і відповідальність лише на ньому. Усвідом це.

Він зробила паузу.

- Я не знаю що мені робити. Як жити далі…

- Для початку тобі треба виспатись. Завтра поїхати на зустріч із адвокатом і там не влаштовувати істерик, а забрати належне собі…

- Та не треба мені від нього нічого.

– Ну, супер. Не треба, то не треба. Нехай цій стерві Домініці дістанеться те, що твоє за законом.

- У нас шлюбний контракт, Алін. Все одно там глухо.

- Ось завтра й дізнаємось, наскільки…

У сестри ввімкнувся телефон, і вона, вибачившись, пішла говорити в іншу кімнату. А я сиділа за столом на кухні, згорбившись і дивилася в простір. Почувалася якоюсь руїною. Не могла зібратися. Не могла думати ні про що, крім того, що в мене більше немає чоловіка. Що я йому не потрібна. Що він кохає тепер не мене, а іншу жінку.

Через кілька хвилин сестра повернулася. Навіть у своєму вбитому стані я побачила, що на її спокійному обличчі радісно палають очі.

- Гарні новини?

- Начебто, - посміхнулася вона. - Я нам чай заварю.

- Я вся в увазі…

- Та я тобі не розповідала... Поки що нічого не зрозуміло, тому... Загалом, у мене начебто хлопець з'явився. Алік звуть. Ми на Балі познайомилися нещодавно. Ось, спілкуємось, переписуємося.

- Це ж чудово, сестричко. Я така рада за тебе.

І це було щиро. В якусь секунду я побоялася, що позаздрю сестрі, але цього почуття всередині не виникло, і це було приємно. Не така я і пропаща, виходить.

Цієї ночі я якось навіть примудрилася гарненько виспатися. Можливо це було залишковим після заспокійливого, а може організм просто виснажився за ці моторошні два тижні… Так-так, саме два тижні. Саме стільки часу-всього нічого-пройшло з моменту, як мені на плечі впали небеса. А здавалося, що я вічність у цьому пеклі. І що йому не буде ніякого кінця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍