Анастасія Бойд - На мені та в мені, Анастасія Бойд

– Наступного разу, ти розповідатимеш про себе. Не хочу виглядати скиглієм в твоїх очах, - я витерла сльози, глянула на Мореля, і посміхнулася.

- У моїх очах, ти виглядаєш зовсім інакше, - він ніжно погладив мене по щоці і поцілував.

Плани зустрічатися тільки у вихідні не здійснилися, і ми їхали разом до нього щодня. Рідні не дзвонили мені, і я без оглядки чинила, як мені того хотілося.

Але через тиждень все сталося інакше. Наприкінці дня, коли ми поправляли стільці і витирали столи, Ів вийшов зі свого кабінету і звернувся до всіх нас.

- Мене не буде тиждень. Завтра вранці я відлітаю у справах до столиці і сподіваюся на вашу відповідальність. Якщо що – я на зв'язку, але вам бажано про це не згадувати. На все добре.

Він зник за вхідними дверима, і я задумалася над причиною свого суму. Мені було прикро, що він не повідомив мені про свій від'їзд особисто, або ж я просто не хотіла розлучатися з ним на цілий тиждень? Щойно Ів вийшов надвір, мій телефон завібрував. Коли я глянула на екран, то замість образи, раптом відчула глибокий смуток та самотність. Знову.

"Я сумуватиму за тобою... За всією тобою;)"

Це повідомлення здавалося таким двозначним, але я чудово розуміла, що він мав на увазі. Відразу згадала його руки на моєму тілі, пальці всередині мене, і губи всюди... Мене кинуло в жар від спогадів і почуттів, і я відповіла, що теж сумуватиму. Я не збрехала. Я дивилася у вікно, сподіваючись побачити, що він обернувся на мене, але Морель був вже далеко.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно