Анні Ксандр, Софія Вітерець - Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець

– Дуже смішно, Валєра, – пробуркотів, як завжди, хлопак. 

– Не сперечатимусь, видовище було варте придбаного квитка.

Навіть в темряві було любо дивитися на його знервованість. Роззявив рота, щоб заперечити або ж кинути наступну в’їдливу репліку в мій бік, та я його спинив. Хоча й не проти, але ж не при дівчині, хай навіть та не розуміла нашої мови.

– А може краще ти проведеш пані Айлін до готелю? – Він вмить глянув на дівчину, яка ніби й уважно слухала нас. – І спробуйте знову кудись не звалитись, бо може й не пощастити більше…

– Ага, а з тобою казково пощастило… – Далі ламаною англійською Тім звернувся вже до Айлін: – Перепрошую пані, що так сталося. Дозволите провести вас до номера?

Та гордовита панянка не відповіла. Задерла носа й оминула його, одразу ж спіткнувшись. Я турнув Тіма в плече, аби допоміг. Мабуть, таки прибився трохи, бо не сильно схоплював план дій. На диво, поплівся слідом, про щось їй буркочучи. 

Просидів я там ще біля години, написавши кілька абзаців. Повернувшись в номер, спробував заснути, оскільки вранці буде повно відкриттів. Та от крутитися пів ночі не входило в мої плани. Нове місце, ліжко, а ще й без автівки… Розумів, що час перелаштуватися на новий розклад дня, та поки якось не сильно виходило. 

На сніданок нас більше не садили, як в школі, усіх за один стіл. Тож, я вклався за дальнім столом біля вікна. Сніданком обмежився легким, запропонували традиційний “менемен”, який виявився звичайною яєчнею з томатами, цибулею та перцем. Але піде. Поки трапезував, насолоджувався своєю самотністю, переписуючись в чаті з Яром та Ритою. Зарепостив в інстаграмі свою смакоту, впіймавши перші лайки, а потім в мережу зайшла Леська і почала розписувати, як вже сумує за мною. Написав, що мала б радіти, та все звелося до того, що мав перед поверненням привезти їй стамбульського лукуму. На тому й зійшлись. 

Панянка Айлін снідала з паном Карімом, але постійно ловив погляд то на собі, то на меланхоліку. Потішило, адже, дівчина досі думала про нічну пригоду, а це вже цікаво. Та щойно я їй підморгнув, вона перевела погляд на турка навпроти, розчервонівшись. Така ще дитина!

Опісля нас всіх зібрали на терасі. Я на звичних правах вседозволеності, зайняв крісло, а інші ж розмістилися хто де. 

– Тож, – почав Карім, знову дещо невпевнено, – сьогодні у вас перший день, який відведений на ознайомлення зі своїми завданнями. В цих конвертах, – він показав руку з паперовим стосом, – ваше основне завдання. Жанр у кожного буде різним, герої також, але єдине, що буде незмінним, це наявність пригод у кожній книзі. Ще додатково будуть дані ключові фрази та слова, які повинні бути у книзі. На кожен розділ – свій вислів, але…

І от якщо досі все було більш-менш зрозуміло та звично, то ось це його “але” змусило мене напружитись й засоватися в кріслі, підтиснувши губи. А його погляд на пані Айлін так і кричав, що вся біда буде саме в цьому “але”.

– Ключові фрази вам потрібно буде відшукати.

Мене аж перекосило від його посмішки, яка не віщувала анічогісінько легкого та безхмарного.

– Оскільки вас десять чудових письменників, ми з пані Айлін вирішили, що вам буде краще та легше співпрацювати у парі. Що є не менш важливим у будь-якій справі, від якої чекаємо найкращого результату. – Зашарудів аркушем й глянув на всіх нас. Чомусь тепер ще більше починав відчувати себе піддослідним кроликом. – Валерій Бершаль буде працювати в парі з Тимуром Краковцем…

– Це жарт… – прошепотів під носа й глянув на не менш ошелешеного баклана. – Перепрошую, це зараз був жарт?

Моє запитання спинило хвилю захвату між іншими учасниками, яких вочевидь влаштовували їх напарники. Але не нас. Хоча вже по очах Каріма та Айлін бачив, що все вирішено.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно