Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

водою. Заповідь же мали від отця, виходячи з келії, не зачиняти дверей, але відчиненою келію залишати, щоб кожен, хто хоче, міг увійти і, що сподобається, із нужденних тих речей взяти. І було видно, як вони по-апостольськи живуть, вони ж були серцем єдиним і душею єдиною, коли кожен з них нічого своїм не називав, але все було спільним. Розповідають, що деякі з отців тих пустельних, прийшовши до преподобного Герасима, просили його, щоб дозволив їм, у відлюдницьких келіях живучи, світити часом свічу до читання нічного, часом же й вогонь розпалити. Відповів їм святий: "Якщо хочете мати в пустелі вогонь, то приходьте і живіть в монастирі з новоначальними, я-бо ніколи не допущу вогню в пустинножителів до кінця днів життя мого". Про таке суворе для постників від святого Герасима життя чувши, єрихонці взяли собі за правило кожної суботи і неділі приходити в обитель преподобного Герасима і приносити досить всілякої їжі, і вина, і всього, що потрібне було монастиреві. Таким же був постником преподобний Герасим, що у святу велику чотиридесятницю нічого зовсім не куштував аж до світлого дня Воскресення Христового, лише самим причастям Божественних Таїнств підкріплював з душею своє тіло. У цього преподобного наставника і блаженний Киріяк инокував, як же про те в житії його написано: "Коли прийшов, — говорить, — до нього Киріяк, Євтимій преподобний люб'язно прийняв його, ясновидівши в ньому ті, що мали бути, Божі обдарування, і скоро своїми руками одягнув його в схиму, і відіслав на Йордан до святого Герасима, у той час коли вже Теоктист Великий до Господа відійшов".

Герасим же святий, бачивши юного Киріяка, звелів йому жити в загальному монастирі і працювати в послушництві. Він же до всіх трудів готовим виявився і трудився в службі мо пастирській цілий день, цілу ж ніч стояв на молитві, мало коли сон приймаючи. Піст же його був — через два дні хліба та води куштувати. Таку в молодих його літах повстримність бачачи, преподобний Герасим дивувався і полюбив його. Мав же Герасим святий звичай на святу Чотиридесятницю відходити в найглибшу пустелю, що називалася Рува, у ній же і преподобний Євтимій колись жив. Люблячи блаженного Киріяка за велику повстримність, взяв його зі собою, де ж Киріяк щонеділі причащався Святих Таїнств з руки Герасимової і перебував у безмовності пустельній до Вербної неділі, — і поверталися в обитель з великою у душі своїй користю. Через якийсь час преподобний отець наш Євтимій переставився, про його ж переставлення преподобний Герасим, сидячи в келії своїй, довідався: бачив-бо, як ангели Божі душу преподобного Євтимія з радістю підносили на небо. І, вставши, взяв Киріяка і пішов у Лавру Євтимієву, і побачив, що той в І Господі кінець прийняв. Поховавши чесне його тіло, повернувся у свою келію з любим своїм учнем Киріяком.

Цьому великому угодникові Божому скорялися безсловесні звірі, як розумні люди. Про те блаженні отці Іван Євірат і Софроній Софіст у Лимонарі пишуть так: "Коли ми прийшли у Лавру авви Герасима, містилася ж та Лавра за одне поприще від Йордану, розповіли нам ченці, що там жили, про авву Герасима, що ходив він пустелею святого Йордану і зустрів його лев хворий і показав ногу свою, в яку залізла тернина, через те спухла йому нога і гною була повна. Взираючи розчуленими очима на старця, лев, хоч і не словами [безсловесний він], проте смиренним образом просив старця, аби зцілив його. Старець же, бачивши його в такій біді, сів і, взявши ногу звірову, вийняв з неї тернину — ї багато гною вийшло. Почистивши ж рану добре й обв'язавши хустиною, відпустив його. Лев же, зцілившись, не покидав старця, але, наче учень, ходив услід, куди той ішов, що дивувався старець благорозумності звіровій. І відтоді годував його старець, даючи йому часом хліб, часом і сочиво. Мали ж отці в Лаврі одного осла, що на ньому привозили воду від святого Йордану на потребу братам, і звелів старець, аби лев ходив з ослом і пас його над рікою Йорданською. Одного ж дня лев пас осла, відлучився від нього на відстань немалу і заснув на сонці. Тим часом чоловік з верблюдами ішов з Аравії, побачив осла самого, без пастуха, взяв його і повів собі. Лев збудився і, пошукавши, не знайшов осла, прийшов у Лавру до авви Герасима сумний і понурий, бо загубив осла. Думав же старець, що лев з'їв осла, спитав його: "Де осел?" Той же, як людина, стояв мовчки і дивився долі. Сказав знову старець: "Ти з'їв його? Благословенний Господь, що не підеш звідси, але все, що робив осел, ти маєш робити, служачи потребі монастирській". І відтоді, за наказом старцевим, поклали на лева кандиліон, тобто ношу, що на осла кладуть (це була посудина, котра вміщала чотири міхи води), і так приносили воду в монастир з Йордану. Якось прийшов до старця один воїн задля молитви і побачив лева, що носив воду, і, причину довідавшись, пошкодував його і дав три золоті отцям, аби купили осла на потребу собі, лева ж щоб звільнили від такої роботи, І так иншого осла на службу купили, лева ж звільнили. Через короткий час знову купець той з Аравії, що осла взяв, ішов з верблюдами у святий град Єрусалим продавати пшеницю, мав і осла того зі собою. Коли він перейшов Йордан, випадково зустрів його лев, який, побачивши осла, що з верблюдами ішов, упізнав його і, раптом рикнувши, кинувся до нього. Купець і ті, що були з ним, побачивши лева, налякалися і втекли, а лев, взявши за вуздечку зубами своїми, як же раніше мав звичку, вів осла з трьома прив'язаними один до одного верблюдами, пшеницею навантаженими, радіючи вельми і ревучи, бо того, що загубив, осла знайшов і привів до старця. Преподобний старець тихо усміхнувся, сказав до братів, кажучи: "Марно ми ганьбили лева, думали-бо, що з'їв осла". І дав ім'я леву Йордан. Відтоді часто приходив лев до старця і приймав від нього їжу, не відлучався від Лаври понад п'ять років. Коли ж преподобний авва Герасим до Господа відійшов і отці його поховали, з провидіння Божого лева тоді не було в Лаврі. Через короткий час прийшов і шукав старця свого. Авва ж Саватій, учень авви Гера сима, бачивши лева, сказав до нього: "Йордане, старець наш покинув нас, осиротілих, і до Господа відійшов". І, давши йому їжі, сказав: "Візьми і їж". Лев же не