Василиса Миколаївна Трохимович - Любов на лінії вогню, Василиса Миколаївна Трохимович

А невдовзі ми дізналися про чудову новину. На установчій сесії Сумської обласної ради Депутата обрали головою облради.

Так само відповідально, як колись на передовій, він несе службу на новій посаді. Для нього це – не фактор престижу чи передумова для придбання дорогих авто, як для більшості чиновників. Для нього це – копітка щоденна праця, якій він віддає весь вільний час та сили. Адже розуміє, що зміни на краще – не результат дива. А результат самовідданої роботи.

Ось так любов до рідного міста та бажання змінити його на краще подарувало Депутатові шанс повернутися до мирного життя.

Ромео

Боєць «Донбасу» з позивним «Ромео» вирішив стати добровольцем і вступив до батальйону в червні 2014 року. Як і сотні інших хлопців, він приїхав у Нові Петрівці, де у військовій частині 3027 Національної гвардії України проходив підготовку вже легалізований батальйон «чорних чоловічків» – «Донбас». Там, посеред наметового містечка, зароджувалася справжня вірна дружба. Там хлопці мріяли про майбутні перемоги. Там разом готували себе до нового, вже військового життя.

Які мотиви штовхнули його піти на війну? Стандартний набір. У цьому всі добровольці рівні. Любов до своєї країни, слідування національній ідеї, захист незалежності і територіальної цілісності України. А головне – палке бажання визволити від регулярної армії РФ і терористів «лднр» шматок української землі, на якому вже кілька місяців точилися бойові дії.

Разом з батальйоном Ромео брав участь у зачистці Артемівська, операціях по визволенню Попасного та Лисичанська. А вже 18 серпня потрапив до Іловайська, де провів п’ять днів аж до самого поранення, яке Ромео дістав «символічно» – у День незалежності, 24 серпня.

Саме цього дня бійці батальйону відбили у терористів один з блокпостів, розташованих в Іловайську. Під час відступу чи то сепаратисти, чи то кадрові росіяни відкрили вогонь із «зеленки», і Ромео зазнав наскрізного в ногу. Його евакуювали з оточеного міста і відправили на лікування та подальшу реабілітацію до одного зі столичних шпиталів. Можливо, й добре, що його перебування в Іловайську закінчилося саме так і саме тоді. Адже, на щастя, йому не судилося пройти пекельний «зелений» коридор чи ворожий полон, як багатьом його побратимам.

На цій війні лікарі навчилися творити справжні дива. Лікувати, рятувати, а іноді й оживляти. Та, крім лікарів, величезний внесок у спасіння життів зробили й волонтери. Саме від їх здатності знаходити рідкісні, непоширені ліки, домовлятися щодо оперативного втручання, діставати інвалідні візки та безліч інших речей інколи залежало все. Але бійці були вдячні волонтерам навіть за гарячий обід, чисту воду, білизну чи вологі серветки.

Так і навколо Ромео завжди були янголи-охоронці – волонтери, які чим могли, тим і допомагали хлопцеві.

Поранення виявилося складним. І на лікування та реабілітацію потрібно було багато часу і зусиль. І майже весь цей час Ромео проводив у шпиталі.

Побачивши одного разу волонтера Вікторію, він зрозумів сенс поняття «кохання з першого погляду». І того ж дня запевнив її, що обов’язково з нею одружиться. Дівчина проігнорувала його слова і наче не звертала на нього уваги. Просто робила свою справу.

Але наш боєць не з тих, хто швидко здається. І вже невдовзі вона погодилася на перше побачення. Поступово народжувалися стосунки. Вісім місяців тривала реабілітація після поранення, і вже за місяць після того, як з ноги зняли апарат Ілізарова та витягли спиці, закохані одружилися.

Продовжувати службу в «Донбасі» він не збирався. Почав разом з дружиною волонтерити і возити гуманітарну допомогу до зони АТО. Але Ромео вирішив не зупинятися у своєму прагненні служити українському народу в лавах Національної гвардії України і продовжити свій бойовий шлях.

Тож, коли організм повністю відновився, Ромео вступив до в/ч 3035 Національної гвардії, у складі якої нині він і проходить службу в місті Слов’янськ Донецької області.

Дружина не привозить йому гуманітарну допомогу. Адже в щасливої молодої родини незабаром з’явиться первісток – квіти кохання іноді народжуються і на війні. Згодом батько повернеться з війни додому, обійме дружину і, взявши на руки сина чи донечку, розповідатиме казки про Воїнів світла, які, ризикуючи своїм життям, врятували королівство і вбили всіх драконів. А, можливо, то й не казки зовсім. Але це вже буде інша історія.

Про родинне кохання

Перша зустріч «Донбасу» з терористами в Карлівці була переломним моментом для батальйону. Перші втрати. Перший серйозний струс. На той час ще ніхто не міг збагнути, що можлива така кількість жертв. Так, кожен розумів, що може загинути. Але війна ще не була настільки близька, а бойові дії не були такі кровопролитні. Тому п’ять смертей у Карлівці стали справжнім шоком.

Один з героїв бою, що відбувся 23 травня, – Хімік. Справою честі якого було повернутися.

Хімік у батальйоні «Донбас» з першого дня. Під час бою в Карлівці був поранений. Їх оточили, обстріляли, підпалили. Він викотився з палаючої будівлі кафе з однією гранатою. Більше нічого зі зброї не було. На ньому плавився чохол бронежилета. Підкотився до якоїсь канави, накрився шматком шиферу. Пролежав добу з гранатою без чеки на грудях, у декількох кроках від бойовиків, та залишився непоміченим. Добу вибирався з оточення. Вибрався. Повернувся до добровольчих лав.

Під час першого бою в Карлівці батальйон потрапив у засідку терористів. Під час другого – вже українські добровольчі батальйони диктували їм свої умови. Це була розвідка боєм. Вони потужно атакували, добре