Василиса Миколаївна Трохимович - Любов на лінії вогню, Василиса Миколаївна Трохимович

Він витримав полон і через декілька місяців вирвався на велику землю. А вона так і лишилася в окупованому містечку.

Зараз він у Києві. Адже нарешті зрозумів, що місто, на честь якого він узяв позивний, не залишить його в живих.

Єдине, що роздирає душу на шматки, – неможливість забрати дружину. Жоден блокпост не випустить дружину «карателя». Її знайомі відразу ж донесуть при спробі виїхати з міста. А тоді полон – страшніший за смерть.

Поки що на визволення міста Зугрес подружжя не сподівається.

Час працює проти них. Вона хвора на рак. Остання стадія і відсутність будь-якої медицини.

Тому його побратими та волонтери постійно збирають кошти, аби передати їх хворій дружині Зугреса. Скільки часу знадобиться для визволення міста від окупаційних військ – невідомо. У будь-якому разі це кохання витримає. Бо справжні почуття існують попри простір і час.

P. S. Згодом хлопці дізналися, що Зугрес переїхав до зони розмежування, щоб бути трохи ближче до неї. Але вона померла у доньки на руках. Єдине, чим вдалося допомогти – полегшити її останні страждання знеболювальним.

Про любов до рідного міста

Ця історія про мешканця міста Суми, колишнього депутата Сумської міської ради та за сумісництвом бійця полку «Дніпро-1».

На початку АТО Депутат став волонтером. Збирав допомогу для бійців ЗСУ і добровольців, відвозив її хлопцям на передову. Але завжди вважав, що цього замало. Поступово в його думках визрівало рішення взяти безпосередню участь у бойових діях уже як бойова одиниця.

Минулого року він прийняв рішення вступити до добровольчого підрозділу, коли зрозумів, що як боєць у складі «Дніпра-1» може зробити набагато більше, ніж як волонтер. І не помилився.

Понад рік він перебував на передовій, ніс службу на Донеччині, у найгарячіших точках, таких, як село Піски. Посеред тотальної руйнації і регулярних обстрілів, зігріваючись від шаленого зимового холоду біля багаття, гріючи воду у старенькому почорнілому від вогню та диму чайнику. Коли іноді здавалося, що ось-ось від морозу віднімуться ноги, а пальці на руках примерзали до автомата, рятував чай у заіржавілій кружці. І в шалену спеку, коли здавалося, що саме повітря плавиться від сонця. Коли нестерпно важким здається бронежилет, що розтирає тобі плечі і дратує, в якому тобі вдвічі гарячіше, але ти не маєш змоги та й права не маєш зняти його. Лише терпляче виконуєш свої завдання. Ось за таких умов діяв на передовій депутат міськради.

Через свою активну громадську позицію у рідних Сумах він зіткнувся з багатьма перепонами бюрократичної системи, нав’язаними йому обласною прокуратурою та військкоматом. Ці установи мали сумніви щодо знаходження Депутата в одній з найгарячіших точок фронту – селі Піски і тому рік надсилали йому повістки до армії і порушували кримінальні справи за ухилення від служби.

Але незважаючи ні на що, він пліч-о-пліч з побратимами ніс службу в зоні АТО, виборюючи нашу незалежність. Складнощі, що створювали йому представники місцевої влади, ніколи не стали б тим фактором, через який він зміг би полишити службу та своїх друзів. Оскільки для нього почуття обов’язку і відповідальність завжди сильніші за будь-які обставини.

До того ж Семен Салатенко – конкурентоспроможна з погляду оновлення політичних еліт молода людина. Що й робило його небезпечним і небажаним для бюрократичного «болота» його рідного міста.

Куди б я не приїздила – у Маріуполь чи Піски, Депутат завжди був попереду. Він – не тільки гарний боєць, справжній патріот, а й просто добра та розумна людина. Для багатьох з нас він став справжнім другом. Для мене навіть одного разу посеред ночі за декілька кілометрів від Донецька, в селищі Первомайське, шукав вишневий сік. Не знайшов, але увага важливіша. Особливо для дівчат.

Депутат – той самий боєць, відео з яким облетіло пів-України влітку 2015 року. Той, котрий майже Д’Артаньян, бо готував сніданок під кулями. Тільки не під час осади Ла-Рошель. А під час осади Ла-Піски. Тут умови були суворіші, ніж у героїв Александра Дюма, адже у гвардійців кардинала, на відміну від сепаратистів, не було ані мінометів, ані кулеметів, ані АГС. А це речі дуже неприємні і шкодять вашому здоров’ю.

Так Депутат і воював – від ротації до ротації та від сесії до сесії. Аж поки не було оголошено чергові вибори і Семен не повернувся з передової до Сум.

Спочатку його смикав місцевий військкомат, який продовжував надсилати повістки. Людині, яка вже рік воює. Потім Депутата втягли в якусь міліцейську халепу перед виборами до місцевих органів влади, куди він знову вирішив балотуватися восени 2015-го. І звинуватили його в носінні холодної зброї та використанні підробленого посвідчення міліціонера. Навіть не варто й казати, наскільки це було абсурдно і не відповідало реальності.

Та ніщо не завадило йому йти до своєї мети. Адже честь, чесність і правдивість є високими цінностями, які помітні оточуючим і без передвиборчих листівок, викуплених газетних шпальт чи білбордів. Вони просто існують у людині і керують її вектором руху. Саме тому в своєму окрузі Депутат й отримав перемогу, ставши депутатом тепер уже Сумської обласної ради.

За нього вболівали всі побратими, які стояли з ним на передових позиціях під Донецьком. З якими він ділив сухпайки та спальні місця у бліндажах, на яких він завжди міг покластися не лише в бою, а й у мирному житті.

На жаль чи на щастя, через обрання депутатом його звільнили з полку