Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

випадає виходити до міста без супроводу. А спілкуватися з панною в присутності її старшого брата — справжня морока… Не хочу здатися тобі неґречним чи зверхнім, — додав юнак, — але і в Альтесштадті я встиг надивитися на вищий світ. Тут у вас усе ще складніше, боже… Чого одна лиш туфелькова церемонія варта!

— Невже у Вінні немає таких чудернацьких традицій?

— О, є, ще й які… Наприклад, якщо на балу ти западеш в око панні, то після танцю вона може подарувати тобі стрічку, яку годиться зав’язати на зап’ястя. За довгу гулянку руки — як святкове дерево.

— Але яка користь із таких стрічок? — сторопіла Канре.

— Їх можна повернути. Згодом. Наодинці бажано. — Маестр зашарівся і сягнув по горнятко. — Ну а ще є кумедна традиція в ніч на Нуелле…

* * *

Щойно Канре увірувала, що нині удача на її боці, як це скінчилося: дорогою додому вони зустріли Естіенна Мерселлі, спадкоємця іншого великого дому. Вже падали сутінки, тому дівчина не одразу впізнала в зустрічному знайомого чаротворця, проте він помітив їх, підійшов і глузливо привітався:

— Чи ж це не Прест, який усе боягузливо тікає від мене?

— Маестре Мерселлі, як бачите, я супроводжую панну, — відповів Жаррак. — Усі ваші претензії радо вислухаю опісля.

— Тепер спідницею прикриваєшся? — реготнув Естіенн надміру голосно. Його пальці сіпалися, а на чолі Канре помітила піт. Помітив це і Прест.

— Та ти під ейфорією… — завважив він.

— Язика припни, — гиркнув Мерселлі. — Ліпше під ейфорією, ніж під мамчиною спідницею!

— Ану з дороги.

Жаррак клацнув пальцями, і в його долоню з рукава вислизнула палиця. Клац-клац-клац — сегменти розкрилися. Ціпок вдарився об землю, мить — і чаротворець уже відсторонював ним Мерселлі, який стояв на шляху.

— Шановна панно, хіба вас не соромить такий супутник? — звернувся до неї юнак під ейфорією, котра розв’язувала язика і туманила голову краще від вина.

Канре затримала дихання. Вона мусила йому відповісти. Вона мала право зараз сказати все, що думає. І — не відала, як їй повестися згідно з правилами високорідних.

— Маестре Престе, — дівчина схилила голову в Жарраків бік, — я б воліла дізнатися, чому маестр Мерселлі вважає, що ваше товариство має бути мені неприємним.

— Люба панно, запевняю, це дрібне непорозуміння. Бачте, цей пан вимагає від мене справедливої розплати за слова, які, на його думку, ображають його дім. Та водночас — не збагну чому — він ніяк не хоче узгодити наш конфлікт на офіційній дуелі.

Мерселлі роздув ніздрі, ніби розгарячений бик.

— Чому ж? — спитала Канре, стараючись говорити без тривоги.

— Та бо я його вб’ю, — щось хиже, геть незнайоме промайнуло в голосі Жаррака.

— Я затовчу ці слова тобі в горлянку, — прошипів Мерселлі, вищий і кремезніший.

З Естіеннового зап’ястя повільно розмотувався ланцюг, і його ланки клацали. Кований тягарець кулястої форми тягнув ланцюг донизу.

— Бачте, панно, — вів далі Жаррак, пильно спостерігаючи за рухами суперника. — Чаротворець у Франі не дозволить собі застосовувати бойові навички поза полем бою чи дуеллю. Це правило сковує мене. Проте маестр Мерселлі вважає, що його воно не стосується. Та поки він не викличе мене як годиться, я не ступлю і кроку. Бо вбити чаротворця з великого дому поза рамками дуелі — це смертний вирок за наказом нашого пресвітлого короля.

— Ще б ти бився так добре, як говориш, — відповів Мерселлі.

Канре зчепила пальці довкола своєї торбинки. Вона гарячково думала, як припинити це. Присоромити Мерселлі, котрий продовжує діймати Жаррака? Попрохати Преста провести її швидше, посилаючись на слабкість? Вона стояла поруч із чаротворцем і думала: чому він, завше такий доброзичливий, говорить усі ці речі? Чому мовби хоче роздратувати Естіенна?

— Маестри, — втрутилася Канре врешті, — я б воліла потрапити додому до настання ночі. Пане Престе, ви, якщо не помиляюсь, обіцяли мені своє товариство.

— Ви чули панну, Мерселлі.

— Чув, та хай панна мені пробачить, — голос чаротворця пролунав хрипко, як хруст гілок. — Я викликаю тебе. Тут і зараз.

Срібне сяйво майнуло поміж двома артефактами, мовби засвідчило факт виклику.

— Бачите, панно. — Жаррак відсторонився від Канре і перевів усю увагу на суперника. — Невідкладна справа не дозволяє мені супроводити вас. Але можу запевнити, що ці вулиці такі ж безпечні, як і ваш рідний Альтесштадт. Тепер прошу вас дуже: йдіть без мене.

* * *

Канре не пішла.

Спершу вона вдала, що йде. Але й думки не мала залишати Жаррака. Навіть якщо Прест певний у собі — хтозна, чи й це не юнацька бравада? Навіть якщо Мерселлі слабший, закляття ейфорії штовхає на непередбачувані вчинки. Пані Альвіанні зналася на дурманному чарі. І хоч його сила не давала аж таких видатних можливостей, та служка примітила: не раз і не двічі під впливом ейфорії маестрині гості бадьоро погоджувалися на несусвітні дурниці. А по тому, за кілька секунд чи хвилин, сиділи й помислити не могли, з чого це вони вчинили таке. Вони заклинали одне одного задля забави, тож, певніше за все, і Мерселлі повертався з якоїсь гулянки і чувся надто сміливим. Та й Жарраків напір Канре здивував.

«Що буде, коли ти побачиш це? — спитали сестри. — Коли побачиш, що ховається за його юним лицем і красивими манерами? Коли він пустить у дію ту свою силу і поранить суперника чи й уб’є його — насправді? Прест вгаратає по всіх твоїх страхах. І тоді це нашестя закінчиться? І настане спокій твоєму серцю, коли виявиться, що він — не сонце ясне?».

«Він чаротворець, а не сонце, — відповіла Канре, карбуючи крок тепер між дерев: студенти обрали для дуелі затінок парку, де не буде зайвих очей. — Він чаротворець, і я приймаю це. А якщо не зможу прийняти, то краще дізнатися про це тепер».

Вона помітила постаті юнаків на крихітній галявині попереду. Жаррак та його суперник опустилися на траву на