Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

вже встигли охрестити «Кривавим Різдвом». Поповзли чутки, що на Паркера вийшли круті хлопці з прокуратури, і що всіх, хто був того Святвечора у відділкові, будуть допитувати у департаменті внутрішніх розслідувань, і що Велике Журі вже налаштувалося організувати рознос. Ще записки на аркушах календаря: «Поговорити з Діком», «Адвокат», «Адвокат — коли???»

Останній тиждень місяця більше нагадував курортний відпочинок. Дік взяв відпустку і просихав у санаторії «Двадцять дев’ять пальм»; начальник бригади був щиро переконаний, що він поїхав до Небраски на похорон батька — хлопці навіть скинулися, аби надіслати вінок на фальшиві похорони. Двадцять дев’ятого січня — два арешти: хлопці порушили правила умовно-дострокового звільнення, і Бад пов’язав їх за наводкою однієї із нишпорок Джонні Стомпа. Щоправда, довелося вибити з них усе лайно й привезти з району до міста, щоби не бухтіли хлопці шерифа. Тридцять перше: довелося потягатися із Чіком Нейделом, барменом із бару «Місячне сяйво», який за сумісництвом підробляв скуповуванням краденого. Під час рейду у нього знайшли цілий склад крадених рацій та приймачів; чувак, який на нього настукав, сховався в якійсь дірі у Сан-Дієґо, і поліція Лос-Анджелеса ним би не опікувалася. А ось Бадові довелося взятися за цього баригу: купівля крадених речей, зберігання їх і плюс до того — судимість за тією ж статтею в минулому. Десять арештів за місяць — майже вдвічі більше, ніж треба.

І лютий, схоже, буде врожайним.

Перших шість лютневих днів Бад надягав форму і патрулював вулиці; ця геніальна ідея належала шефу Паркеру. Кожен працівник Відділу детективів повинен був тиждень на рік відпрацювати в патрулі. За алфавітом його прізвище було в самому кінці списку. Що ж, для пізньої пташки нема ні комашки — шість днів поспіль лив дощ.

На роботі — справжній потоп, з жінками — справжнісінька посуха.

Бад неуважно гортав свій записник. Лорін зі «Срібної зірки», Джейн із «Зімби», Ненсі з бару «Орбіта Лаунж» — його невідкладні номери. Усі ці дівулі були схожі між собою: далеко за тридцять, вдячні молодому хлопцю, який по-людськи до них ставився й допомагав пригадати, що не кожен чоловік — остання сволота. Лорін — то дамочка грубенька, пружини ліжка під нею завжди прогиналися аж до підлоги. Джейн вічно ставила для відповідного настрою оперні записи — Бадові вони на звук нагадували котячий концерт. Ну а Ненсі — просто п’яничка, з якою можна повисіти в барі. Жінки, які уже всякого бачили в житті і які в разі чого зникали з обрію ще швидше за нього самого.

— Вайте, а поглянь-но!

Бад звів очі. Елмер Ленц подавав йому відкритий на першій сторінці номер «Геральд».

Заголовок: «Поліцейські вибивають із затриманих зізнання».

Підзаголовок: «Велике журі готове заслухати свідків», «Паркер обіцяє повне співробітництво поліції».

— Нам задниця, — сказав Ленц.

— Не сци, Шерлоку, — відповів Бад.

Розділ 8

Престон Екслі завершив читати.

— Едмунде, усі три версії просто чудові, але ти повинен був одразу ж рушити до Паркера. Тепер, коли про цю справу знає кожен пес, твоє бажання оприлюднити правду може навести на думку, що це спричинено панікою. Ти готовий давати свідчення?

Ед поправив свої окуляри.

— Готовий.

— І готовий до того, що у відділі тебе всі вважатимуть за стукача-ізгоя, якого всі ненавидять?

— Так. А ще готовий до подяки від Паркера, хоч би в якій формі вона була.

Престон знову продивився сторінки.

— Цікаво. Перекласти більшу частину провини на хлопців, які вже дослужилися до пенсії, — це доволі хитро, а цей офіцер Вайт у твоєму звіті постає дуже небезпечною людиною.

Едові раптом зробилося зимно.

— Він такий і є. Завтра у мене допит у Відділі внутрішніх розслідувань, тож, чесно кажучи, мало мені радості розповідати, як він бив мексиканця головою об стелю.

— Боїшся помсти?

— Не зовсім.

— Не ігноруй свого страху, Едмунде. Страх — це слабкість, яку ти мусиш подолати. Вайт разом із його приятелем Стенслендом продемонстрували кричущу неповагу до статуту поліції Лос-Анджелеса, схоже, це справжнісінькі головорізи. Ти готовий до завтрашнього допиту?

— Так.

— Це буде жорстко.

— Я знаю, батьку.

— Будуть тиснути на те, що ти не впорався із ситуацією. Що не чинив опору й віддав ключі.

— Там казна-що коїлося! — почервонів Ед. — Якби я почав чинити опір, вийшло б тільки гірше!

— Не підвищуй голосу й не виправдовуйся. Ні зі мною, ні на