Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Джек засміявся.

— Як там у коледжі?

— Історія цікавезна, але довга, а я зараз дуже змерзла. Казала ж батькам, щоб робили вечірку в будинку, — в Англії я так і не звикла до холодів. Я приготувала для вас промову із подякою. Хочете піти зі мною погодувати сусідських котів?

— Я тут на роботі.

— Чудова робота — із моєю сестрою розмовляти.

— Вона подобається моєму знайомому, просив поговорити.

— Бідненький хлопець. Точніше, бідненька Джоані. Чорт забирай, щось розмова йде не так, як я…

— Чорт забирай, ходімо вже годувати тих ваших котів.

Карен посміхнулася й рушила з місця, погойдуючись на високих підборах. Раптом небо розрізала блискавка, вдарив грім, і з неба полилося по-справжньому. Карен скинула взуття й побігла босоніж. Джек наздогнав її тільки біля ґанку — він вимок до нитки, але майже сміявся.

Карен потягла на себе двері. У передпокої горіло світло; Джек поглянув на неї — дівчина вся зіщулилася, шкіра вкрилася сиротами. Карен потрусила головою, розбризкуючи краплі води довкола себе.

— Коти вгорі.

Джек зняв піджак.

— Ні, я спочатку хотів би послухати промову.

— Усе, що я можу сказати, ви знаєте. Впевнена, вам дякувало багато людей.

— Але не ви.

Карен затремтіла.

— Вибачте, усе йде не так, як я собі планувала.

Джек накинув їй на плечі свій піджак.

— Ви в Англії отримували газети з Лос-Анджелеса?

— Так.

— І читали про мене?

— Так. Ви…

— Карен, газети часто перебільшують. Дуже сильно перебільшують.

— Хочете сказати, що всі ці історії, які я читала, — це брехня?

— Та ні, не всі… Тобто… Ні, все правда.

Карен відвернулася.

— Ось і добре, я знала, що це правда. А тепер — промова, тільки не дивіться на мене, бо я страшенно ніяковію. По-перше, ви витягнули мене із великої халепи. По-друге, порадили батькові відправити мене за кордон, де я здобула прекрасну освіту й познайомилася з цілою купою чудових людей. По-третє, заарештували того мерзотника, який продав мені таблетки.

Джек торкнувся її плеча; вона відсахнулася.

— Ні, дайте мені договорити! По-четверте, — тоді я про це нікому не казала — але Лес Вайскопф давав дівчатам таблетки на шару, а вони за це із ним спали. Тато мені давав не надто багато кишенькових грошей, тому рано чи пізно я б до цього дійшла. Так що ви, Джеку, врятували мою кляту честь.

— І став вашим клятим героєм? — засміявся Джек.

— Саме так, і мені вже двадцять два, я не якась там малолітка, яка западає на першого перехожого.

— Це добре. Тому що я збирався якось запросити вас на вечерю.

Карен відвернулася. Макіяж потік; з покусаних губ стерлася майже вся помада.

— Згодна. Правда, в тата з мамою буде напад. Але — так.

— Значить, — тихо промовив Джек, — я вперше за багато-багато років утну дурницю.

Розділ 7

Хріновий місяць видався.

Бад вирвав із календаря жмут січневих аркушів 1952 року й підрахував арешти. З першого по одинадцяте — нуль: він охороняв знімальний майданчик, відганяв мисливців за автографами. Чотирнадцяте січня: з тих шістьох, що напали на поліцейських, знято обвинувачення. Адвокат мексиканців повернув справу так, ніби Браунелл та Геленовскі самі почали бійку. Тепер їм загрожують цивільні позови; на календарному аркуші було накарябано: «Найняти адвоката?»

Шістнадцяте, дев’ятнадцяте та двадцять друге січня: достроково звільнені троє любителів бити жінок, Бад зробив їм привітальні візити. З двадцять третього по двадцять п’яте січня: разом зі Стенсом за підказкою Джонні Стомпа, який у кримінальному світі почувається як риба у воді, вистежували зграю грабіжників. Хоча останнім часом організована злочинність якось принишкла, принаймні Джонні скаржиться на безробіття; судячи з усього, Мо Яґєлка, що наглядає за справами Мікі К., за відсутності боса побоюється показувати м’язи. У цілому сім арештів — непогано, але всю картину псує передріздвяне побоїще у відділкові, яке газетярі