Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Френк міцно пригорнув її.

— Я доведу тобі це, — прошепотів він.

— Припиніть… Ви робите мені боляче…

— Ну, то коли ж? За два місяці?

— Ні-ні!

— А через три?

— Можливо…

— Тоді — жодних відмовок. Ти будеш моєю дружиною.

— Але ти іще зовсім хлопчик.

— Про це не турбуйся. Ти побачиш, який я хлопчик.

Новий світ, здавалося, відкрився їй, і вона зрозуміла, що ніколи ще не жила по-справжньому. У цій людині була така сила! Такі горизонти відкривав він їй, про які її чоловік не смів і думати. Попри всю свою юність, він був навально-непоборним…

— Гаразд, нехай буде через три місяці, — прошепотіла вона, поки він ніжно її колисав.

9

Ковпервуд почав свою обліково-вексельну справу з того, що заснував маленьку контору в будинку номер шістдесят чотири на Третій вулиці. І невдовзі на свою втіху переконався, що його колишні добре налагоджені ділові зв’язки залишилися в силі. Він звертався до якої-небудь фірми, котра, за його припущенням, мала потребу в готівці, і пропонував або врахувати її векселі, або взяти на комісійних засадах поширення будь-яких зобов’язань, які вона забажає випустити за шести відсотків річних. Потім він продавав ці акції з невеликою надбавкою клієнту, який шукав нагоди вкласти гроші в надійну справу. Батько або хто-небудь із знайомих час від часу давали йому поради, коли і як діяти. На таких подвійних угодах він зазвичай вигадував чотири-п’ять відсотків. У перший же рік, за вирахуванням всіх накладних витрат, у нього вже було шість тисяч доларів. Не дуже багато, звичайно, але Френк намагався примножити цей прибуток іншим шляхом, що обіцяв, на його думку, великі бариші в майбутньому.

До того, як по Фронт-стрит пройшла перша, ще дуже некваплива конка, вулиці Філадельфії були заповнені сотнями безресорних омнібусів, що гуркотіли бруківкою. Але тепер у Нью-Йорку, за ідеєю Джона Стефенсона, вже був прокладений двоколійний шлях, і крім лінії на П’ятій і Шостій вулицях (вагони йшли в один бік по одній вулиці і в зворотний — по інший), що з самого початку приносила прекрасні дивіденди, безліч нових ліній були або запроектовані, або вже здані в експлуатацію. Місто поспішало замінити омнібуси конкою, так само, як раніше поспішало замінити канали залізницями. Дехто, звичайно, опирався цим нововведенням. Без опору в таких випадках не обходиться. Здійнявся галас щодо монополії. Розлючені власники і кучери омнібусів, що залишилися без роботи, голосно нарікали.

Ковпервуд безроздільно вірив у майбутнє кінних заліз­ниць. Ця віра спонукала його йти на ризик і вкладати всі вільні гроші в акції, що випускали новостворені кінно-залізничні компанії. Він завжди прагнув вивідати закулісну сторону справи, але тепер це зробити виявилося нелегко; Френк був ще дуже молодий, коли прокладалися перші лінії, і не мав достатньо солідних зв’язків у фінансових колах, які дали б йому можливість проникнути в саму суть. Лінія П’ятої та Шостої вулиць, нещодавно випущена в експлуатацію, приносила шістсот доларів прибутку на день. Розроблявся проект нової лінії в західній частині Філадельфії (на вулицях Волнат і Честнат) і ще декількох ліній, які повинні були пройти по Другій і Третій вулицях, по вулицях Рейс і Вайн, Спрус і Пайн, Грін і Коутс, Десятій, Одинадцятій і т. д. Будівництво і фінансування цих ліній знаходилося в руках могутніх капіталістів, які мали зв’язки в законодавчих органах штату і добивалися дозволу, незважаючи на бурхливі протести громадськості. Раз у раз лунали звинувачення в хабарництві. Казали, що міські вулиці — цінна територія, і що слід було б обкласти міські залізничні компанії дорожнім податком у тисячу доларів з милі. Але головним підприємцям усіма правдами і неправдами вдалося отримати потрібні привілеї, і безліч людей, почувши про прибутки, що принесли лінії П’ятої та Шостої вулиць, поспішали скупити акції. З-поміж них був і Ковпервуд; щойно стало відомо про прокладання нових ліній на Другій і Третій вулицях, він одразу вклав гроші в це підприємство, а трохи пізніше — і в лінії на вулицях Волнат і Честнат. Френку вже ввижалася можливість стати власником такої лінії, але реальних шляхів до здійснення цієї мрії він поки не бачив: його контора ще аж ніяк не була фінансовим Ельдорадо.

У цю пору Френк обвінчався з місіс Семпл. Весілля було скромне, без зайвого розголосу — так хотів Френк (та й його дружина нервувалася через страх перед громадською думкою). Сім’я Френка не надто схвалювала його вибір. На думку батьків, Ліліан була застара для нього, окрім того, перед Френком відкривалися такі блискучі перспективи, що він міг би зробити набагато кращу партію. Його сестра Анна вважала місіс Семпл корисливою і підступною, але це, звичайно ж, було не так. Братам Джозефу та Едварду вся ця історія видавалася дуже цікавою, але вони до ладу не знали, на чиєму боці стати: усе-таки місіс Семпл мала гарну зовнішність, і у неї водилися грошики.

Погожого жовтневого дня Френк і Ліліан стали перед вівтарем пресвітеріанської церкви на Келлоухіл-стрит, де побажала вінчатися наречена. Ліліан, на превелике задоволення Френка, була чарівна у сукні з білосніжних мережив із довгим шлейфом — витворі, що коштував мереживницям довгих місяців праці. На церемонії були батьки Френка, місіс Девіс — вдова дядька Сенеки, брати і сестри Ліліан і кілька близьких знайомих. Френку і це товариство здавалося надто велелюдним, але таке було бажання Ліліан. Під час вінчання Френк стояв прямий і підтягнутий, у строгому чорному сюртуку, — теж за бажанням нареченої, — але після закінчення обряду швидко перевдягнувся в елегантний дорожній костюм. Він влаштував свої справи так, щоб мати можливість з’їздити на два тижні в Нью-Йорк і Бостон. Надвечір вони сіли у поїзд, що за п’ять годин доставив їх в Нью-Йорк. Коли після довгого прикидання і удаваної байдужості на людях вони опинилися нарешті віч-на-віч у номері готелю «Астор», Френк схопив її в обійми.

— Яке блаженство! Нарешті ми самі! — вигукнув він.

Ліліан відгукнулася на його запал із тією дражливою ласкавою боязкістю, яка завжди так захоплювала його; але тепер ця боязкість мала відтінок бажання, перейняте від Френка. Йому здавалося, що він ніколи не насититься нею, її прекрасним обличчям, витонченими руками, її ніжним тілом. Вони без кінця кохалися, голубилися,