Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Френку праглося побувати в фінансових центрах Нью-Йорка і Бостона. Обидва ці міста привертали його своєю комерційною солідністю. Оглядаючи перше, Френк запитував себе: чи наважиться він коли-небудь розлучитися з Філадельфією? Адже тепер, гадав він, його чекає там повне щастя з Ліліан (а згодом, можливо, і з цілим виводком юних Ковпервудів). Він буде працювати, не шкодуючи сил, і багато заробляти. Зі своїм власним капіталом і статками дружини, які надійшли тепер в його розпорядження, він сподівався незабаром стати вельми заможною людиною.

10

Обстановка, якою оточили себе молоді, повернувшись з весільної подорожі, вишуканістю значно перевершувала ту, в якій місіс Ковпервуд жила зі своїм Семплом. Молодята вирішили тимчасово оселитися в її будинку на Фронт-стрит. Підкоряючись прагненню до всього витонченого, котре оволоділо ним у той період, Френк відразу ж після заручин став заперечувати проти отієї пістрявості меблів та оздоблення будинку. Він намірився обставити їхнє житло відповідно до його власних уявлень про витонченість і красу, які він інстинктивно вбирав у період змужніння. Йому доводилося бувати в будинках, обставлених із незрівнянно більшим смаком, ніж помешкання його батьків. У ті часи неможливо було пройти або проїхати вулицями Філадельфії і, відчувши загальне тяжіння до більш культурного і красивого побуту, не заразитись ним. Вулиці забудовувалися чудовими і дорогими будинками. Широкого поширення набуло садівниц­тво. У моду входили квітники вздовж фасадів. У будинках містера Тая, містера Лі, Артура Райверса та інших знайомих увагу Френка приваблювали вишукані, дорогі речі — бронза, мармур, портьєри, картини, годинники, килими.

Френк вирішив, що ціною порівняно невеликих витрат він зможе перетворити своє звичайне житло на затишний і чарівний будинок. Так, наприклад, набагато привабливішою можна було зробити їдальню, де з обох вікон, що виходили на південну терасу, відкривався вид на галявину, порослу чагарником і деревами, яка тягнулася до самого паркану, що відділяв володіння Ліліан від ділянки сусіда. Примітивний сірий паркан слід знести й замінити живоплотом. У стіні, що розділяє їдальню та вітальню, треба зробити віконце і завісити його красивою портьєрою, а замість двох довгастих вікон влаштувати так званий «ліхтар», звідки з двостулкових вікон із ромбовидним склом у свинцевих рамах можна буде милуватися галявиною. Усі старі меблі, зібрані бозна-звідки (частково успадковані від сім’ї Семплів, частково від сім’ї Віггін, частково ж придбані), викинути геть або продати і натомість купити нові. Френк недавно познайомився з молодим, щойно зі студентської лави, архітектором, таким собі Елсвортом. Вони одразу ж відчули жвавий інтерес і незбагненне тяжіння один до одного. Вілтон Елсворт був вдумливою, спокійною, витонченою і артистичною натурою в повному розумінні цього слова. Розговорившись про будинок, що зводився на Честнат-стрит, — Елсворт назвав його жахливим. Вони перейшли до обговорення мистецтва взагалі, вірніше, відсутності його в Америці. Френку одразу ж подумалося, що Елсворт краще за будь-кого іншого зуміє здійснити його задуми щодо перебудови будинку. Коли він сказав про це Ліліан, вона беззаперечно погодилася, так само як погоджувалася з усіма планами чоловіка щодо змін в їхній оселі.

Після від’їзду Ковпервудів у весільну подорож Елсворт взявся до роботи (виходячи з кошторису в три тисячі доларів, яка передбачала і нову обстановку). Закінчено роботу було лише через три тижні після їхнього повернення, але зате будинок став невпізнанним. «Ліхтар», згідно із задумом Френка, неначе висів над зеленню галявини, а вікна його з ромбовидним склом в свинцевих рамах були оздоблені бронзовими петлями. Вітальня тепер відокремлювалася від їдальні розсувними дверима, які ще мали прикраситися шовковою завісою із зображенням сільського весілля в Нормандії. Їдальня була обставлена старовинними англійськими дубовими меблями, а вітальня і спальні — американською імітацією Чиппендейла і Шератона. Кілька скромних акварелей прикрашали стіни, тут і там стояли бронзові статуетки роботи Хосмера і Пауерса. Гарною прикрасою служила також мармурова Венера Поттера (нині зовсім забутого скульптора) і ще кілька речей, утім, другосортних. Місіс Ковпервуд була дещо збентежена голизною Венери, — це надавало будинку духу європейської фривольності, не узвичаєної в Америці, але промовчала. Як-не-як, така прикраса радувала око, та й окрім того, вона не вважала себе знавцем у цій сфері, Френк куди краще розбирається у всьому цьому. Коли найняли слуг — покоївку і лакея — Ковпервуди стали влаштовувати невеликі прийоми.

Кожен, хто пам’ятає перші роки свого подружнього життя, зрозуміє ті ледь вловні зміни, які сталися із Френком після шлюбу. Адже будь-яка людина, котра пов’язала себе узами Гіменея, якоюсь мірою підпадає під вплив свого домашнього оточення. Судячи з деяких рис його характеру, можна було припустити, що доля йому призначила стати зразковим, добропорядним, поважним громадянином. Френк, здавалося, був цілком захоплений сімейним життям. Із неабиякою радістю повертався він вечорами до дружини — відпочити від метушні, вуличного шуму і вічного поспіху ділових кварталів. Удома він одразу переймався відчуттям свого матеріального і фізичного благополуччя. Стіл, накритий до обіду зі свічками (ідея Френка), Ліліан у довгому, до підлоги, платті з блакитного або зеленого шовку — йому дуже подобалися на ній ці кольори, — великий камін із палаючими в ньому товстими полінами, і дружина, котра тулилася до нього, — усе це тримало в полоні його ще не дозрілу уяву. Книги, як ми вже говорили, не цікавили Френка, але життя, картини, дерева, фізична близькість коханої жінки панували над ним, попри складні фінансові комбінації, що вже захоплювали його. Багатого, радісного, повного життя — ось чого він прагнув усим своїм єством.

Місіс Ковпервуд, незважаючи на різницю в літах, на той час здавалася цілком підходящою для нього подругою. Виведена зі свого напівсонного стану, вона тепер гаряче прив’язалася до Френка, з готовністю відгукувалася на всі його бажання і любила помріяти разом з ним. Їм обом хотілося дитини, і незабаром вона шепнула Френку, що чекає на цю радісну подію. Спершу Ліліан думала, що причина її безпліддя криється в ній самій, а тому була неабияк здивована і зраділа, коли переконалася в своїй помилці. Перед нею відкривалися нові горизонти — прекрасне майбутнє, яке тепер не залишало місця для побоювань. Френка радувала думка про повторення себе в дитині. Він думав про маленького Ковпервуда не без гордості.

Багато днів, тижнів, місяців і навіть років — принаймні перші чотири-п’ять років — йому приносило невимовне задоволення повертатися додому, розгулювати між квітників, запрошувати друзів на обід, кататися по місту з дружиною,