Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

не мають значення. У всьому іншому я досвідченіший за вас років на п’ятнадцять. Я знаю життя краще, ніж ви будь-коли будете його знати. Та ви й самі в цьому не сумніваєтеся, — додав він м’яко і переконливо.

— Так, це вірно. Але зате і я знаю багато з того, чого не знаєте ви.

Вона тихо засміялася, оголивши свої чудові зуби.

Уже стемніло. Вони сиділи на веранді. Річка внизу тихо котила свої води.

— Можливо… — зітхнув Френк. — Адже ви жінка. Чоловік ніколи не може збагнути до решти душу жінки. Але я мав на увазі практичний бік життя, — саме в цьому сенсі я старший за вас.

— То й що ж?

— Нічого. Ви запитали, навіщо я приходжу до вас, от я і пояснив. Правда частково, певна річ.

Він замовк і став дивитися на річку.

Місіс Семпл підняла очі на гостя. Його поставна фігура з роками ставала все міцнішою, він тепер виглядав цілком зрілим чоловіком. Непроникний погляд великих ясних очей надавав його обличчю якогось щирого виразу. Про те, що таїлося в їх глибині, вона не здогадувалася. Щоки у нього були свіжі, руки м’язисті і сильні. Її ніжне, тендітне тіло навіть на відстані вбирало в себе енергію, що йшла від нього.

— Мені здається, вам не слід так часто бувати у мене. Люди можуть запідозрити щось…

Вона вирішила тримати з ним люб’язно-стриманий тон поважної жінки, якого дотримувалася ще з початку їхнього знайомства.

— Люди? — повторив він. — Не переймайтеся цим. Люди думають про нас те, що ми хочемо їм показати. Мені одначе неприємно, що ви так сухо говорите зі мною.

— Чому?

— Бо… я… люблю вас.

— Але ви не повинні любити мене! Так не годиться! Я ж не можу вийти за вас заміж. Ви такий юний, а я вже немолода…

— Облиште! — рішуче сказав Френк. — Що за дурниці! Я хочу, щоб ви були моєю дружиною. І ви це знаєте. Краще скажіть — коли ми одружимося?

— Що ви таке кажете! — вигукнула вона. — У житті нічого подібного не чула! Цього не буде.

— Чому? — запитав він.

— Тому що... я старша за вас. Це усім здалося б дивним. Я, зрештою, так недавно овдовіла…

— Ет, недавно чи давно — яке це має значення? — роздратовано вигукнув Френк. — Єдине, що мені в вас не подобається, це ваше одвічне — «Що скажуть люди?» «Люди» не будують вашого життя. А вже мого — й поготів. Перш за все думайте про себе. Ви самі повинні влаштовувати своє життя. Невже ви допустите, щоб між вами і вашими бажаннями постало те, що подумають «інші»?

— Але у мене немає цього бажання, — збентежено перебила його Ліліан.

Френк устав, підійшов до неї і заглянув їй у вічі.

— Ну то й що? — схвильовано й іронічно запитала вона.

Він продовжував дивитися на неї.

— Ну то й що? — повторила вона все більше розгублюючись.

Він нахилився, прагнучи обійняти її, але вона підхопилася рішуче.

— Ні, не наближайтеся до мене! — благально протестувала Ліліан. — Я зараз піду в кімнати і більше на поріг вас не пущу! Це жахливо… Ви геть з глузду з’їхали… Залиште мене в спокої!

Вона проявила таку рішучість, що Френк підкорився. Але тільки на цей вечір. Він приходив знову і знову. І одного разу, коли зграя комарів загнала їх у кімнати, і місіс Семпл знову почала наполягати, щоб він припинив свої відвідини, запевняючи, що його увага до неї всім кидається в очі, і вона буде зганьблена, Френк, незважаючи на її відчайдушний опір, рішуче обійняв її.

— Що ви, що ви! Припиніть! — вигукувала вона. — Я ж вам казала… Це ж нерозумно, нарешті! Не смійте мене цілувати! О-о-о…

Вона вирвалася і побігла сходами до себе в спальню. Ковпервуд швидко поквапився за нею. Коли місіс Семпл хотіла зачинити двері, він силоміць відчинив їх, знову схопив молоду жінку в обійми і високо підняв угору.

— Як ви смієте! — закричала вона. — Та я вас більше не хочу знати! Якщо ви негайно не відпустите мене, ноги вашої тут більше не буде. Пустіть!

— Я відпущу вас, люба моя… Я сам віднесу вас униз… — бурмотів він, притискаючи її до грудей і вкриваючи її обличчя поцілунками.

Він був страшенно збуджений і схвильований.

Незважаючи на те, що Ліліан продовжувала вириватися і протестувати, він ухопив її, приніс до вітальні і сів у величезне крісло, як і раніше, міцно пригортаючи її.

— Ах… — зітхнула вона, зрозумівши, що він не відпустить її, і безсило опустила на його плече голову. Потім, угледівши на обличчі Френка тверду рішучість і раптом відчувши всю його притягальну силу, вона посміхнулася. — Ну от, скажімо, я вийду за вас заміж… — втомлено протягла вона, — як я поясню свій учинок? Що скаже ваш батько, ваша мати?

— Вам нічого пояснювати не доведеться. Це зроблю я. І хвилюватися нічого. Мої рідні нічого не скажуть.

— А моя сім’я? — зіщулившись, сказала вона.

— Яке кому діло? Я одружуся не з вашою сім’єю, а з вами. Ми з вами обоє матеріально незалежні.

Вона стала висувати нові заперечення, але Френк відповідав на них зливою поцілунків. Його пестощам не можна було не підкоритися. Містер Семпл ніколи не був таким палким. Френк пробудив у ній почуття, яких вона раніше не знала. Їй було тривожно і ніяково.

— Отже, через місяць ми одружимося? — радісно уточнив він, коли вона замовкла.

— Ні! Ні! — схвильовано вигукнула Ліліан. — Що за наполегливість! Не будемо про це…

— Чи не все ’дно — коли? Рано чи пізно ти станеш моєю дружиною.

Френк уже думав про те, якою чарівною вона виглядатиме в іншій, новій обстановці (ні вона, ні його родина не вміють жити по-справжньому).

— Але аж ніяк не через місяць! Треба зачекати… Я вийду за вас, коли ви переконаєтеся,