Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

хіба що на онкольні позики[7] з розрахунку десяти відсотків. Френк повернувся до свого довірника, комерційна душа якого обурилася на це повідомлення.

— То скажіть же, чорт забирай! — в нестямі вигукнув Тай. — Невже у всьому місті немає більше грошей? Адже це кінець — такі відсотки! Я не витримаю. Ну, гаразд. Забирайте ці акції і несіть мені гроші. Але це нікуди не годиться, геть нікуди!

Френк знову подався до банку.

— Містер Тай згоден на десять відсотків, — спокійно оголосив він.

Таю був відкритий кредит на п’ятнадцять тисяч доларів з правом негайного його використання, і він тут же перерахував усю суму в Джирардський національний банк, щоб заткнути там «діру». Отак ішли справи.

Між тим молодий Ковпервуд уважно вдивлявся в фі­нан­совий стан країни, що все погіршувався. Проблема рабовласництва, розмови про від’єднання Південних штатів, загальний підйом або занепад добробуту країни турбували його лише тією мірою, якою вони безпосередньо торкалися його інтересів. Він прагнув стати справжнім фінансистом, але тепер, ознайомившись із закулісною стороною біржової справи, вже не був упевнений у своєму бажанні зробити кар’єру біржовика. Біржова гра за умов, створених цією панікою, була пов’язана з надзвичайним ризиком. Багато маклерів розорилися. Френк уже надивився на їхні змучені обличчя, коли вони вривалися до містера Тая і просили його анулювати ті чи інші їхні заявки. Навіть удома вони не почувалися в безпеці, як розказували. Адже їм загрожувала остаточна загибель, а їхні сім’ї будуть викинуті на вулицю.

Ця паніка, між іншим, тільки допомогла Френкові усвідомити, чим йому насправді хотілося б зайнятися. Тепер, коли у нього є вільні кошти, він почне діяти самостійно. Навіть пропозиція містера Тая стати його молодшим компаньйоном не спокусила Френка.

— Я вважаю, що у вас прекрасна справа, — сказав він, пояснюючи свою відмову, — але я хочу відкрити власну обліково-вексельну контору. На біржову гру ставки робити не варто. Своїй — нехай маленькій — справі я надаю перевагу перед усіма біржами у світі.

— Але ви ще зовсім юний, Френку! — заперечив йому господар. — У вас попереду ще багато часу для самостійної діяльності.

Урешті-решт, вони розійшлися по-доброму як з Таєм, так і з Райверсом.

— Ох, і розумаха цей хлопець! — з жалем зауважив Тай.

— Авжеж, він свого доб’ється! — підтвердив Райверс. — Я ще зроду не зустрічав такого здібного молодика.

8

Світ уявлявся Ковпервуду в рожевих тонах. Він був закоханий, а головне — у нього були гроші, щоб почати власну справу. Під свої акції кінних залізниць, що безперервно піднімалися в ціні, він міг отримати сімдесят відсотків їх курсової вартості. У разі потреби міг ще закласти земельні ділянки і таким чином роздобути солідну суму. У нього існував налагоджений зв’язок із Джирардським банком, — Френк подобався директору, містеру Девісону, і розраховував, що той згодом дасть йому кредит. Залишалося тільки помістити капітал так, щоб він мав швидку і беззбиткову реалізацію. На думку Френка, гарний прибуток обіцяли лінії конки, що повсякчас розгалужувалися.

Френк уже придбав коня і коляску — найелегантнішу, яку тільки можна було знайти (затія ця обійшлася йому в п’ятсот доларів) — і запросив місіс Семпл покататися з ним. Вона спершу відмовилася, але потім поступилася. Він розповів їй про свої успіхи, про плани, про п’ятнадцять тисяч доларів, які з неба звалилися на нього, і, нарешті, про свій намір зайнятися обліково-вексельною справою. Місіс Семпл знала, що його батька в майбутньому чекає пост віце-директора Третього національного банку, до того ж Ков­первуди взагалі подобалися їй. Вона вже почала розуміти, що ставлення Френка до неї не можна назвати просто приязню. Недавній хлопчик став чоловіком, і її вабило до нього. Це здавалося їй майже смішним. Вона старша за нього, та ще й вдова, живе тихим, усамітненим життям. Але уперта, спокійна рішучість цього юнака красномовніше за слова свідчила, що його не зупинять ніякі умовності.

Ковпервуд не обманював себе і не ідеалізував свого ставлення до неї. Вродлива Ліліан духовно і фізично нездоланно вабила його — більше він нічого не хотів знати. Жодній іншій жінці не вдавалося так причарувати його до себе. До того ж йому і на думку не спадало, що тепер він не може або не повинен цікавитися іншими жінками. Балачки про святість домашнього вогнища завжди відскакували від нього, як горох від стіни. На гроші місіс Семпл він не зазіхав, але знаючи, що у неї є власний капітал, був упевнений, що зуміє з користю для неї пустити гроші в обіг. Він жадав володіти нею і вже почав думати про дітей, які у них з’являться. Йому хотілося знати, чи зуміє він змусити її безмежно полюбити його, та чи вдасться йому витіснити з її пам’яті спогади про колишнє життя. Дивне честолюбство! Можна було б навіть сказати — дивна збоченість.

Попри всі свої страхи і сумніви, Ліліан Семпл приймала залицяння і турботи Френка, бо теж мимоволі тяглася до нього. Одного разу вночі, лягаючи спати, вона підійшла до туалетного столика і уважно оглянула в дзеркалі своє обличчя, оголені плечі та руки. Яка вона все-таки гарна! Незрозуміле хвилювання охопило її, коли вона розглядала своє довге попелясте волосся. Вона подумала про молодого Ковпервуда, але перед її очима одразу виник образ покійного містера Семпла. Вона враз охолола і спалахнула від сорому, уявивши, яку хвилю обурення це може викликати у знайомих.

— Чому ви так часто приходите до мене? — запитала вона, коли наступного вечора Френк зайшов до неї.

— Хіба ви самі не знаєте? — промовив він, пояснюючи їй усе своїм красномовним поглядом.

— Ні…

— Справді не знаєте?

— Як вам сказати... Я знаю, що ви гарно ставились до містера Семпла і до мене як до його дружини. Але містера Семпла більше немає.

— Зате є ви, — наголосив він.

— Я?

— Так. І ви мені подобаєтесь. Мені добре з вами. А ви хіба не відчуваєте того ж таки?

— Власне, я ніколи про це не думала… Ви набагато молодший за мене. Адже між нами різниця в п’ять років.

— Дрібниці, — промовив Френк. — Роки